Опубліковано: 13 Сер 2009 13:32
Ворота – символ входу у рай /пекло/; місце, через яке проходить сонце, весна, щастя, радість, душі померлих та ін.; надійної охорони від зловорожих сил; початку шляху /чужого світу/, де чекає горе, біда; входу на небеса; земний світ; доброго господаря; оберіг; минулого-майбутнього; початку чогось – оберіг.
Віддавна ворота мали символічний зміст: відчиняєш ворота – і за ними увесь світ. Причому не рідний, а безмежний, загадковий, небезпечний.
Сакральними були ворота у стародавніх слов’ян, хеттів, єгиптян, греків, римлян, народів Америки та ін. Напр., у греків були богині Гори, які стерегли небесні ворота на священний Олімп. Небесний Ієрусалим мав 12 воріт. Героїні слов’янської міфології Додоли відчиняли ворота дощу, весні. Емблемою весняного бога слов’ян Божича були золоторогий олень та ворота. Чи не найколоритнішим є римський бог входів та виходів Янус, ім’я якого у перекладі означало “ворота”, “двері”. Це був бог початку життя, року, місяця. Зображувався із ключами, 365-ма пальцями /стільки днів у році/, двома обличчями, які дивилися назад і вперед. Ця дволикість мала глибоке символічне значення. Ворота можна розглядати як точку на безкінечній лінії часу життя, по обох боках якої минуле чи майбутнє.
Праукраїнці створили символ небесних воріт, через які приходять із вирію новонароджені душі і відходять душі дідів. Напр., веснянки “Ворота”, “Воротар” змальовують образ “небесних воріт”, які відчиняються для сонцесяйної весни, людських душ. На думку О.Потебні, їх відчиняє зоря, а небо дає живильну воду. М.Костомаров вважав, що це символічні ворота, крізь які приходить новий хліборобський рік. За даними С.Килимника, через ці магічні ворота іде “і радість-весна, і всетворяще Сонце, і тепло, і урожай, і щастя, здоров’є й добро…” /Килимник С. Український рік… – Кн.1. – С.185/.
Ворота або брама робилися у заможних господарів із суцільних дощок, іноді з різьбленням чи розписом. Наявність “намальованих знаків: червоних квітів чи пташок на хвіртці, воротах або над вікнами промовляла про те, що в даній оселі є на виданні дівка чи парубок”.
Всесвітньовідомими є Золоті ворота древнього Києва. Це були головні, урочисті ворота міста, овіяні легендами й переказами. Саме тут побіля своєрідної української тріумфальної арки зустрічали козацьке військо на чолі з Б.Хмельницьким після перемоги під Жовтими Водами і Корсунем.
Ворота мали вагоме значення й у весільній обрядовості. Перед ними запалювали вогнище із соломи /цей звичай зберігся на Київщині/ для “очищення” молодих. Існував також “воротній могорич”. Місцеві парубки не пропускали весільний поїзд, доки їх не пригощали могоричем.
У фольклорі українців ворота символізують також початок якоїсь /часто сумної, трагічної/ події, розлуку, тугу. Напр.:
Гой вийду я улицю, де тисові ворота,
Стану собі у куточку, як та бідна сирота.
Або:
Скрипливії ворітечка,
Брехливії люде,
На кого ви набрешете,
Як нас тут не буде.
/Нар.тв./.
О.Потапенко, Я.Потапенко.