Число війська. Чисельність козацького війська дуже змінялася протягом століть. З кінцем XVI. в., коли козаччина вперше виступила як окреме, зорганізоване військо, рахували її від 2000 до 10.000. Так нпр., Косинський у 1593. р. мав коло 4000; на австрійську службу 1594. р. запорожці обіцяли дати до 6000 добірного війська; сили Наливайка нараховували на 12.000; у боях під Лубнями було 6.000 учасників, але між ними тільки 2.000 доброго війська. Число війська зросло сильно в московських війнах, у двох перших десятиліттях XVII. в. З Дмитром Самозванцем ходило 12-13.000 козаків, під Смоленськом 1609-1611. р. мало бути 30.000, чи навіть 40.000, під Хотином 1621. р. — понад 40.000. Але серед війська було багато челяді, джурів і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, замічує 1628. р.: »Самих козаків буває 15.000, але з новиками виходить сороктисячне військо«. В 1620-1630. pp. число козаків уже не збільшалося, а власне -меншало. В повстанні 1625. р. рахували козаків на 30.000, а з них у боях мало накласти головами 8.000; у переяславській кампанії 1630. р. налічували 37.000 повстанців; у московському поході 1633. р. було яких 30.000 козаків; у повстанні 1637. р. Павлюк мав 23.000.

       Для тих часів замітне те, як поволі збільшалося число реєстрових козаків на королівській службі. В pp. 1575-1576. було реєстро¬вих тільки 300, в 1580. pp. — 600, в 1590-1591 р. – 1000 козаків; у 1622-1623. р. пропоновано 2000 до 4000; у 1625. р. установлено реєстер — 6000; 1630. р. збільшено число реєстрових до 8000; у 1635. р. зменшено до 7000; у новій ординації 1638. р. залишено тільки 6000. Коли почалося повстання 1648. р., сам Хмельницький жадав тільки 12.000 реєстрового війська.

       Хмельниччина дала зброю великим масам народу так, що число козацького війська зросло до нечуваної досі кількосте. У пилявецькому поході військо Хмельницького налічували на 100.000, підо Львовом 1648. р. на 200.000, у зборівській кампанії на 300.000; а и сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360.000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у зборівському мирі Хмельницький погодився на 40.000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг свобідно ставити свої жадання — не поставив вищого числа, як — 60.000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими розпоряджали на заході різні сильні держави, було вже дуже велике.

       По смерти Хмельницького зачинається сильний занепад козацького війська, головно через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський хотів спершу вдержати реєстер 60.000, але в гадяцькій умові погодився на 30.000 реєстрового і 10.000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, стояли за 60.000 реєстрового війська. Але Многогрішний у глухівській умові 1668. р. вдоволився 30.000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича 1672. р. й Мазепи 1687. р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу", було куди більше; у XVIII. в. українська армія знову чисельно зростає. В 1723. р. нараховували 55.241 козаків і до 1000 охотничого війська. В описі 1777. р. нараховували аж 179.128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки належні до козацького стану. В 1783. p., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числили 176.886 виборних козаків і 198.295 козаків-підпомішників.

       Реєстрові козаки. На Запорожжі доступ до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то — затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий. Польський письменник СтароЕольський 1628. р. пише про це так: »Ранньою весною, коли сніги починають сходити зі степів, кожний охочий до воєнної справи, спорядивши човен і припас, їде Дніпром до козацьких островів, а там їх старший вибирає військо з цих приходнів: здатних каже писареві вписати у реєстер, а нездатних відправляє до дому, забравши принесені ними припаси. Принятих роздає під око десятників; їх вони слухають, доки не зміниться їх заняття або становище«. Новики не беруть участи в раді й виборах старшини, аж до трьох років; »за той час вони повнять службу слуг і коли що вистроять, зазнають від своїх старших тяжких кар«. »Таких новиків десятник, окрім девятьох старих вояків, має під собою 30, иноді і 50, і ними розпоряджається, як їх повний хазяїн, особливо в битвах; коли хто; з них з битви утече, то не сміє повернутися, а то покарали б його на горло; хиба десь дома, як розходяться на зиму, може їх перепросити«. Старовольський запевняє, як це вже було згадано, що в сороктисячному війську було тільки 15.000 справжнього війська, а решта були новики. Боплян в »Описі України« згадує, що новобранці брали участь і в морських походах.

       На Запорожжі в XVІІІ. в. молодих козаків звали хлопцями, чурами, а найбільше молодиками. На Січ приймали нераз навіть десятилітніх хлопців, але до війська, до »товариства«, записували щойно таких, що покінчили 20 років. У переказах про побут давніх запорожців є згадки про те, що молодики повинні були добре володіти зброєю, кермувати човном, виявляти орієнтацію й дотеп, — але тут не було ніяких постійних приписів, а тільки різні місцеві звичаї. Мало ймовірне те, що каже Боплян, немов до запорозького війська приймали тільки такого, що переплив Дніпрові пороги і то проти води. Кошовий на Січі мав почесну сторожу, що складалася з 30-50 молодиків.

       Молодики, чи чури були також у козацьких полках на Гетьманщині. Коли зборівський мир обмежив число реєстрових козаків до 40.000, багато »випищиків« пристало до козаків за чурів. Але пізніше, в XVIII. в., вже молодиків, ні чурів при полках не стрічаємо.

       Військо було списане зреєстєр. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на жадання польської влади, що хотіла мати контролю над козаками. Але пізніше реєстри ведено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, підчас повстання 1637. p., вів реєстер свого війська. Перепису доглядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обов’язок перейшов до Генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто инший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра« тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледви кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першенство мали також сини козаків, — місце небіщика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тимто згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

       Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив нпр., Богдан Хмельницький після зборівської й білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення і »випищики« легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII. в. на Гетьманщині часто проводили основні перевіри козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом.

       Всі козаки, що належали до запорозького війська, уважалися за рівних і звали себе товаришами. Але при цій теоретичній рівности все між військовим товариством були одиниці й Групи, що вище ставали понад чернь, тобто рядове військо. Вже при кінці XVI. в. виринають стар и н ні козаки – ті, що довгі літа служили у війську або походили з козацького роду. В XVII в. є знову знатніі козаки, що мали за собою особливі військові заслуги і решту товариства перевищали своїм значінням. Військовий товариш, це титул козака, що мав уже старшинський уряд. Самійлович утворив окрему категорію бунчукових товаришів, що служили під гетьманським бунчуком; звичайно це були сини старшини. Значкові товариші це знову козаки, що служать під полковою корогвою, »значком«. Рядових козаків 1739. р. поділено на дві групи: виборні козаки мали бути все готові до війни й ходили у походи, підпомішники мали старатися за воєнні засоби і харчі для виборних. Військова служба мала різні назви, як осавульці, стійчики, курінчики. Дейнеками в половині XVII. в. називали народне військо, що йшло у похід зі самими палками, що саме звалися дейнеки.

       »Охотне« військо. Реєстрового війська, обмеженого числом, не все вистачало на потреби української держави. Коли приходила війна, виринала потреба збільшити кадри й тоді гетьман покликував до війська всіх, хто міг носити зброю, закликав, »щоб поспішали не тільки реєстрові, але й нереєстрові: »аби добрі молодці, з доброю зброєю він рад приняти за товаришів«. Таким способом військо Хмельницького могло доходити й до 200, а то й 300 тисяч. Деякі відділи охотників, що зголошувалися до війська, залишалися у службі довший час як т. зв. затяжне або охотне військо, за відповідною річною платою. Таке військо мало особливу ціну тоді, коли це були фахові вояки, з доброю зброєю, належно виправлені в воєнній тактиці. Так Богдан Хмельницький під Замостям 1648. р. старався притягнути до своєї служби німецьку піхоту, що була в польському війську. До старшини німців він писав: »Просимо ваші милости до себе в компанію, в одне товариство вірне, під присягою Бога всемогучого. Не лише жадної погуби, але й найменшої кривди від нас не сподівайтеся; хто тепер старшина, той і при нас на свойому становищі і при своїй чести залишиться. Не будете ані голодні, ані голі, ані босі, а навпаки – будете вдоволені і мною і обопільним товариством. Думаємо, що ви радо зволите пристати на це, як христіяни ;і з роду браття наші, як ті люди, що звикли своїм трудом і шаблею заробляти на шматок хліба, таксамо, як і ми на цьому світі живимося«. І Хмельницькому дійсно повелося зорганізувати деякі німецькі відділи. Так нпр., служили в нього драґони, на німецький лад зорганізовані, — »одягом німці, вірою греки, з нації українці«. У великому числі напливали на Україну молдавани, що творили волоську кінноту, а також серби, що втікали зпід турецької влади. Хмельницький мав теж дібраний відділ татар.

       Пізніші гетьмани ще збільшили наймане військо. Виговський у гадяцькій умові 1658. р. застеріг собі право тримати 10.000 затяжного війська. Дорошенко мав найманих турецьких сеймєнів.

Іван Крип’якевич "Історія Українського війська". Видання І.Тиктора. 1936р. Львів