Затемнення, затьма (Сонця або Місяця) — при­родне явище, якому приписується негативний вплив на людей; пояснюється переважно зловіщими діями демонів; часто сприймається як Божа кара за людські гріхи або як провіщення біди (війни, голоду, мору і т. ін.). Іноді казали, що затемнення — це бійка між Сонцем і Місяцем, а іноді — що ці світила затуляють свої обличчя руками, щоб не бачити людських гріхів. Тому  затемнення Місяця найчастіше буває вночі, коли люди найбільш грішні.

У деяких місцевостях вірили: затемнення настає тому, що крилаті вовкулаки хочуть з’їсти Сонце. Про таке вірування згадується у «Повісті врем’яних літ» під 1065 р.: «Солнце премінися, не бисть світло, но аки місяць бисть, его же невігласи глаголють снідаему сущю»; так само і в 1115 р. затьму як вісник нещастя бачимо у «Слові о полку Ігоревім». У тому ж літописі під 1185 р. описано, що коли князь Ігор побачив 1 травня затьму сонця, то запитав своїх бояр та дружину: «Ви бачите? Що се є за знамення?» І сказали мужі: «Княже! Се є не на добро знамення осе».

Хоча затемнення Сонця відбуваються украй рідко, але навіть до недавнього часу вони викликали в народі відчуття жаху: невже благодійне світило загине навіки? При затемненнях був звичай закривати колодязі, щоб уберегти їх від псування й отруювання. Цікаво, що при повному сонячному затемненні (коли на небі, ніби вночі, з’являються далекі зорі) всі тварини стають неспокійними: пташки, які до того спокійно літали в повітрі, припадають до землі; кури нишкнуть і сідають на сідало. А по закінченні затемнення півні починають свою звичну пісню, якою кожного ранку зустрічають Сонце; домашня худоба радісним ревінням вітає повернення денного світла.