До овіяного легендами образу Марусі Чурай — талановитої співачки й авторки популярних українських пісень – зверталося й нині звертається багато дослідників фольклору.

       Легендарна піснетворка була автором, як вважають деякі фольклористи й літературознавці, найвідоміших у народі пісень — “Віють вітри, віють буйні”, “Сидить голуб на березі”, “Летить галка через балку”, “Котилися вози з гори”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, а також “За світ встали козаченьки” – улюбленої козацької похідної.

       Пісні козацького циклу, автором яких вважають Марусю Чурай, дуже близькі їй тематично. Адже дитинство минало в селі у козацькій родині, де свято шанувалися звичаї й традиції, де самі життєві події підказували їй сюжети для пісенних творів.

       Життя народної поетеси випало на період Визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. До війська гетьмана України Б. Хмельницького належав і Полтавський полк, у якому служив Григорій Бобренко — наречений Марусі Чурай. Очевидно, під враженням розлуки з коханим, який вирушив на смертельний бій з ворогом, і народилася пісня.

       Вона одразу здобула широку популярність у народі. У різних регіонах народжувалися нові її варіанти (один з них — найвідоміший — починається словами “Засвистали козаченьки…” Саме цей варіант і подається у даній редакції — Авт.) В якомусь краї її співають повільно з виразним ліричним забарвленням, в іншому — у швидкому, маршово-похідному темпі.

       Композитор Микола Лисенко ввів пісню “За світ встали козаченьки” до своєї опери “Чорноморці”. 1937 р. композитори Левко Ревуцький та Борис Лятоишнський, здійснюючи нову музичну редакцію опери М. Лисенка “Тарас Бульба”, ввели пісню до цього знаного в світі твору оперної класики.

Іван ЛЕПША

Микола ЧУБУК

       ЗА СВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Ти за свого миленького
Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,
А сонця немає…
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.

“Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!”

“Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой бог знає, коли вернусь,
В якую годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину”.

“Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи ж буде вона, сину,
Мене шанувати?”

“Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв кінь мій вороненький –
Назад сподівайтесь!”