Колодій — сонячний бог, який щороку воскресає навесні, він же бог шлюбу, примирення та взаєморозуміння. За народним календарем Колодій приходить до людей на Стрітення. Свято Колодія (Масниці, Туриці) триває сім днів. Саме ця пора, коли Сонце звершить десять обертів навколо власної осі, а Місяць удев’яте омолодиться, — найсприятливіший час для народження потомства. Ось чому з Колодієм пов’язуються здоров’я та розгалуження родоводу, добробут, лад у господарстві й урожай на полях. Саме тому маленьку колодочку предки вважали галузкою родового Дерева життя.

На думку деяких дослідників, це свято прямо пов’язане з ушануванням бога достатку Велеса, культ якого виник у III—II тис. до н.е. Можливо, саме з тієї прадавньої пори у дні святкування Колодія вшановували й Турицю — дружину бога Велеса (Бика- Тура), яка, за народними віруваннями, приходить у цю пору на землю разом із богом кохання Ярилом. Це — веселе свято з різними ігрищами, коли люди запрошують Велеса, Ярила, Турицю, Колодія та інших сонячних богів до себе на гостини, а жіноцтво справляє своєрідне обрядодійство — колодку. Колодій — це також бог, який допомагає після довгої зими повернути втрачене здоров’я, бо саме тоді людина відчуває загальну втому, безсилля, адже не вистачає свіжої садовини та городини. А тому до цієї пори наші предки готували колодієві напої. Тоді ж, у так звану Прощену неділю, ходили на могилки просити прощення у своїх рідняків. Вважалося доброю прикметою, коли принесена на могилу на третій день їжа зникала.

Перші відомості про стародавній звичай колодка— колодій знаходимо у писемних джерелах XVI ст. Особливо докладно описав його І.Нечуй-Левицький. У понеділок зранку, заздалегідь домовившись, жінки збиралися в шинку, «щоб поколодувати». Одна з них клала на стіл невеличке полінце або палицю. Інші жінки пеленали її полотном і знову клали на стіл. Це означає, що «колодка» народилася. Після цього, замовивши горілки і сівши навколо колодки, вітали одна одну з її народженням. Після цих урочистостей ішли додому, а сповита колодка мала лежати в шинку до наступного дня. Справляли колодку аж до суботи.Таким чином, вважалося, що колодка в понеділок «народилася», у вівторок «хрестилася», в середу — «похрестини», в четвер «помирала», у п’ятницю її «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю, останній день Масляної, молодь «волочила колодку». Жінки ходили по домівках і прив’язували дівчатам та парубкам невеличку паличку як кару за те, що ті не «взяли шлюб в останній М’ясоїд». За традицією «винуватці» заздалегідь готували почастівок, щоб у такий спосіб відкупитися від Колодія.

Свого часу Леся Українка записала дві пісні, присвячені цьому звичаєві:

Ой упала колодойка з неба, —
Ой чого ж бо нам та й до пані треба?
Ой треба ж нам та й до пані воза,
Ой наша пані, як червона рожа.
Ой упала колодойка з неба, —
Ой чого ж бо нам та й до пані треба?
Ой треба ж нам та й до пані дишля,
Ой наша пані, як червона вишня.

Інша пісня — дещо жартівливого змісту:

Ой а колодко, й а колодойко,
/Ой а що ж ти нам та й наробила,
Ой а що ж ти нам та й наробила, —
Що серед будня свято зробила.

Народний цілитель Є.Товстуха, досліджуючи загадкові Колодієві напої, зазначає: «Згадане свято довге. Воно триває протягом тижня. Першого дня відзначають родини Колодія. У ритуалах цього свята багато дійств. У діалогах та монологах його імпро­візованих мізансцен звучать гадки: «Пошануймо, люди добрі, наше Сонечко повесніле, яке прибуло до нас в образі Колодія». З Колодієм обходять учасники свята тричі кругом стола, славлять Колодія, сонце, весну, світло. Після урочистого пошанування учасники свята запрошують Колодія до гостин. Тут починається багато гумористичних ритуальних дійств. Учасники свята п’ють напої та смачно закушують різноманітними вишуканими стравами… Та головна увага у нас на Чернігівщині зверталась на Колодієві напої». У багатьох селах дослідник «зустрічав відьом, ворожбитів, чаклунок, які вельми неохоче і лише у загальних рисах згадували ці напої, вважаючи їх «особливими», «знахарськими», які здатні повертати здоров’я навіть приреченим смертельною недугою хворим». У дійствах, пов’язаних із святом Колодія, брало участь багато ворогуючих людей (сусіди, заздрісники, свекрухи, невістки, зяті, тещі). І цим особам «по колу» давали напої, які «гасили колючі нерви». Далі Є.Товстуха пише: «Діяла глибока народна філософія: на Колодія обов’язково годиться помиритися, бо якщо ні — тоді за весь рік (до нового Колодія) зло серце та душу так сточить, як шашіль конає тверду деревину, робить її крихкою, і згодом вона розпадається на порох. Напої давали пити протягом семи днів. Сьомого дня Колодій умирав, і з ним повинні були умерти зло, плітки, заздрощі, наклепи, ворожнеча». Люди від радощів того перемир’я співали:

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Ворогуючі затягували хором:

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки.

Розходячись по домівках, співали:

Я тобою, Колодію,
Куди їду, то радію:
Чи раненько, чи пізненько —
Чи хутесенько — помалесенько.

Уживання Колодієвих напоїв, вважає дослідник, заспокоювало нервову систему людини, адже невдовзі мав настати час виснажливої господарської праці та обробітку землі, коли доведеться працювати «у поті чола свого».