Всесвіт пов’язувався в давній Україні з вічнозеленим Деревом життя та Яйцем-райцем, що найповніше відбито у колядках та щедрівках, у багатьох легендах та переказах. В українській міфології Лада — богиня Всесвіту, Велика мати всього сущого, а верховним повелителем Всесвіту вважається володар небесного вогню Сварог. З часом свої різнобічні функції Сварог передав у спадок своїм наступникам. Цікаво, що з появою сонця-Дажбога і вогню-Сварожича він іде на спочинок, залишивши їм в управління Всесвіт і надаючи безмежні можливості для творчої діяльності.

Найдавніші космогонічні уявлення на території України Б.Рибаков убачає в культурі трипільської мальованої кераміки (V—III тис. до н.е.). Давні землероби ділили світ на три зони: верхнє небо з запасами води, середнє небо з Сонцем, смугами дощів і хмарами та землю з рослинами й насінням.

Таку ж картину світобудови подає й колядка, записана на Волині. У ній дівчина вишиває картину Всесвіту на сорочці:

А на комірі — місяць і зорі,
А на пазусі — райськії пташки,
На руковайках — шевці-молодці.

В іншій колядці триярусним постає вже саме небо:

Коло ковнірца — [ясниї] зорки.
На пазушках — ясний місяц,
А у полах — сиви голуби.

Щодо першої колядки, то подана в ній модель світобудови має форму цілком завершену, оскільки дві небесні сфери доповнені земною, що відповідало уявленням трипільців. Наступна ж, яка членує небо натроє, має дещо інший вигляд. Далі бачимо: дівчина сидить у високому теремі, терем той — на оленях, а олені — на буковому мості. Отже, земна сфера, у свою чергу, теж ділиться натроє. Таким чином, картина світобудови постає дев’ятикомпонентною. Чи не звідти сакральність числа 9, яке для колядок вважається універсальним?

Існують колядки про деміургів, де змальовується сам процес творення світу. Об’єктами творення постають «чорна землиця» з добутого з дна моря «друбного піску», «ясне небонько», «світле сонінько», «ясен місячик», «ясна зірниця» та «дрібні звіздочки». Синє море, зелений явір та птахи (голуби) постають як уже створені першоелементи. Загальна кількість таких складників і тут становить дев’ять. Уявлення ж про трихотомічну модель Космосу, представлену образом Світового дерева, судячи з текстів колядок, існувало й раніше.

Про поетизацію давніми слов’янами природи яскраво писав В.Келтуяла (1906): «Незмірна небесна сфера, що розтяглась, як шкіра, прикрашена світилами, рухається чудовим чином поволі, завжди зберігаючи одні і ті самі відстані, ні на чому не зосереджуючись. Увінчане зірками, в чудових ризах небо носить один світлий камінь — сонце — на своїх грудях, а інший — біля ніг — місяць; безодню повиває небо як пелена, а землю тримає в середині. Невимовна краса дня і ночі, світанку і сутінок, спеки і грози — все це складає загальне надбання живого. Сонце, як око світу, всеживильний вогонь, дає своє світло і нашому зору, і малій місячній свічці, а саме рухається доброчинно по одвічно встановленому напряму. Четверо стихій, начебто між собою ворожих, гармонійно виконують своє призначення. Поступовість змін пір року підтримує рослинний світ. Повільно рухається час — сімома днями, і також поволі, але неухильно обертається колесо людського життя».