Водяник (водяний, водовик, кум Гребінь) — міфічний цар, який володіє всією водою у світі: ріками, озерами, болотами, водориями, морями тощо. За народними уявленнями, водяник голий, рудий, часто волохатий, з хвостом, крильми, часом як свиня, з малими ріжками; він сміється та плескає руками. Дощ для нього — то п’янкий трунок, ніби вино і мед, який він залюбки поглинає в своє велетенське черево. Водяник любить збиратися з нечистими духами в корчмі, де весело проводить з ними час за випивкою та грою в кості чи карти. Він — володар усіх живих істот водяного царства, дух річок та озер. Неодмінним атрибутом водяника є золотий тризуб, котрим він вибиває із землі джерельну воду, щоб живити рослинність та водяних жителів. Водяники майже завжди жонаті і мають багато дітей, одружуючись на утопленицях і на тих дівчатках, яких прокляли батько чи мати і які через це були забрані нечистою силою в підводне царство. Там вони перетворюються на русалок і стають доступними любові водяника. Водяні діви (моряни, водяниці, дунавки, русалки) — то дочки та дружини водяника, над якими він панує. Коли навесні ріки виходять із берегів, у народі казали, що то водяники повпивалися на весіллі і з веселощами й танцями руйнують усе на своєму шляху.

Водяник спить лише взимку, коли холод замикає дощі і застилає води кригою. З початком весни він просинається голодний і сердитий; з такої прикрості він ламає лід, піднімає хвилі, розганяє рибу. У таку пору люди купували коня за будь-які гроші, не торгуючись, відгодовували три дні, потім спутували ноги мотузками, на голову одягали два жорна, голову обмазували медом, у гриву вплітали червоні стрічки й опівночі опускали в ополонку або топили посеред річки. Три дні чекає водяник такого гостинця, проявляючи своє нетерпіння колиханням вод і глухим стогоном. Задобрений таким жертвоприношенням, водяник заспокоювався. Коли цього не робили, опівночі водяник піднімав воду так високо, що ніби гора виростала. Тоді люди розкладали по берегах вогні й співали пісень. Водяник утихомирювався, і вода знову входила в свої береги. Щоб водяник не зруйнував греблю, мельники раз на рік приносили йому в дар добре відгодовану чорну свиню. Хто цього не робив, того він мордував під час сну, а греблю розмивав. Посеред вересня, коли вже відчутне наближення зими, водянику приносили гуску як прощальну нагороду за те, що він оберігав хатніх гусей і качок протягом літа.

Подібно до домовика, який усе тягне із сусідніх комор та льохів у свій дім, водяник переманює до себе рибу з чужих річок і озер. Так пояснювали в народі зникнення риби в тих чи інших водах. А подекуди казали, що один водяник програв усе своє добро іншому.

В українському фольклорі, на відміну від російсь­кого й білоруського, невідомий образ водянихи. Жіночою паралеллю водяника тут часом виступає русалка. Коли у водяника жінка має народити, він стає звичайною людиною, приходить у місто чи село і запрошує до себе бабу-сповитуху, а під кінець щедро нагороджує її за працю сріблом і золотом. Водяника легко можна впізнати, бо з лівої поли його постійно капає вода; де б він не сів, те місце завжди виявляється мокрим. У своїй стихії водяник нездоланний, а на землі він слабшає. Водяник також має здатність перекидатися в сома, щуку, лебедя, в’юна, жабу, в дитя у сорочечці, що сміється та бігає по воді, іноді перетворюється на кота, скаче у вогонь, кричить, рідше — на діда, дорослого чоловіка, на ягня чи пса.

Відомі сюжети, де водяник являється людям високим сивим конем. У Росії подібні повір’я поширені на Оці. Тут у рибалок навіть існував звичай 3 квітня приносити в жертву водяникові спеціально спеченого до цього дня й приправленого медом і конопляною макухою коника. Дослідники переконливо доводять зв’язок коня з культом води у східних слов’ян. З конем часто поєднувалися навіть образи русалок.

У давнину вважали, що водяник безсилий проти ведмедя і через те боїться його. В одній із легенд водяник — це колишній утопленик, що вночі навідується до власного скарбу. Оскільки на тому місці, де водяник закопав його, чоловік збудував хату, дух щоночі виносить усіх членів сім’ї сонними на двір, а сам тим часом порпається в хаті. Це тривало доти, доки господар не покликав до хати ведмежатника.

Потрапивши в лапи ведмедеві, водяник більше не чіпає чоловіка, а зустрівши його на озері, пропонує гроші, а хату просить знести з заклятого місця.

Сом — то «чортів кінь»; пійманого сома не можна лаяти, щоб не почув водяник і часом не накоїв чогось лихого. При денному світлі водяник здебільшого ховається на глибині. У місячну ніч він плескає долонями по воді, і там, де піниться вода, іноді можна побачити його голову. Любить поборотися з лісовиком, тоді в лісі чути тріск падаючих дерев, а на воді чути на всі боки плюскіт.

Одного разу рибалки спіймали в сіті дитинку, що гралася, коли її опускали у воду, і плакала, коли приносили до хати. Вона виявилася донькою водяника, рибалки відпустили її до батька — з умовою, щоб він наганяв у їхні сіті якомога більше риби: цей договір ним свято виконувався. Ще був такий випадок. Один рибалка побачив, що по воді пливе тіло утопленика, узяв його в човен, але той раптом ожив, підскочив, зареготав і кинувся у вир. Так пожартував над рибалкою водяник.

Іноді водяник заважає рибалкам, топить людей, обливає їх водою тощо. Рибалки в давнину приносили водянику пожертвування у вигляді жменьки тютюну, хлібних крихток, а то й виливали на воду трішки вина чи горілки. Водяник також є покровителем бджіль­ництва. У давнину прийнято було перший рій топити в річці чи озері — у жертву водянику: хто так зробить, у того розведеться багато бджіл.

У билинах про Садка та в казках водяник постає в образі водяного царя. Таким виводять його і повір’я білорусів. У міфологічних оповідях («бьіличках») росіян та схожих легендах українців водяник — жорстокий хазяїн водної стихії. На допомогу водяника можна сподіватися тоді, коли зречешся віри і рідних.

Біля води можна зустріти ще дикого чоловіка. Ця істота вміє по воді ходити, спілкується з людьми, бачить те, що люди бачити не можуть. Своєрідним духом води є також водяний пес. Він вистрибує з води (криниці) і лякає, сам дуже великий, розмовляє, на добро відповідає добром, на зло — злом. Може також перетворюватися на чоловіка.