Велес, Волос, Вилас, Волосій, Велесій, Власій, Влас, Влес, Улас — один із найзагадковіших богів давньої України, бог мистецтва, краси, щастя й любові; опікун тварин, покровитель волхвів, ясновидців, віщунів. Співець Боян у «Сларі о полку Ігоревім» називається онуком Велеса: «Віщий Бояне, Велесів внуче».

У русько-візантійських договорах поряд із громо­вержцем Перуном згадується Велес: Перун сприй­мається як бог зброї, а Велес — як бог золота, а тому на знак вірності йому клали перед кумиром-образом золото та «пили воду із золота». У «Повісті врем’яних літ» під 907 р. при укладенні грецько-руського договору повідомляється: «Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Ольга і мужів його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Велесом, богом скоту. І утвердили вони мир». Під 971 р. автор, наводячи слова клятви Святослава, також називає Велеса «скотій бог», бо для народу худоба була основним джерелом багатства.

Сучасні вчені, зокрема В.Іванов, В.Топоров, розцінюють це як певне «протиставлення» богів одне одному: «Є деякі підстави для того, щоби розрізняти Перуна як бога князівської дружини і Велес-Волоса як бога всієї іншої Русі. Ця ж відмінність може пояснити і географічну різницю між відомостями про Перуна, приуроченого до крупних адміністративних центрів, і Велеса, дані про якого практично відомі по всій півночі східнослов’янської території, причому вони зберігаються і в той час, коли відомості про Перуна вже відсутні».

В оточенні інших язичницьких богів Велес згадується у християнському повчанні проти язичництва — «Слові, реченому христолюбцем» (XI ст.) за ред. XIV ст. Твір застерігає християн молитися «вогневі під стодолою, вилам, Мокоші, Симу, Реглу, Перуну, Велесу, богу худоби, Хорсу, Роду, рожаницям і всім клятим богам їхнім».

Ім’я Велеса знаходимо в апокрифі «Ходіння Богородиці по муках» (XII ст): «Трояна, Хорса, Велеса, Перуна в богів обернули…» Капище Велеса в Києві розташовувалося там, де зупинялися човни новго­родців і кривичів. Те, що кумир Велеса стояв на березі річки Почайни, свідчить: цей бог пов’язувався з водою, яка також вважається символом багатства. Велесу (у християнстві св.Власію) молилися про збереження худоби, і в день його вшанування (11 лютого) вигонили корів до храму, служили молебень, кропили їх святою водою.

О.Афанасьєв припускав, що Велес «завідував» небесними стадами, був їхнім володарем і пастирем. Дослідник пояснював походження імені божества від санскритського vr, var, що означало шерсть, руно, а також дощові хмари. Тобто цей бог затягує небо хмарним руном і виганяє на небесне пасовище стада. І.Срезневський визнавав Велеса як бога Сонця, порів­нюючи його з грецьким покровителем землеробства і божеством музики й пісень Аполлоном. На думку Б.Рибакова, оскільки «скотій бог» на всіх слов’янських кам’яних зображеннях постає у вигляді бородатого чоловіка із «рогом достатку» в руках, він був богом багатства. Істориками давно помічено, що в середньо­вічній Русі, насамперед на Півночі, культ Велеса був в особливій пошані. У стародавньому Новгороді була Велесова вулиця, на якій пізніше на місці Велесового требища була побудована церква св. Власія. Така ж церква стояла у Пскові на тому самому місці, де колись був ідол Велеса. Поклонялися йому і в Ростові Великому, і в інших містах.

Вшановувати Велеса починали з новорічної ночі. Ці святкування тривали шість днів. Пізніше вони були приурочені до християнського Богоявлення.

Для убезпечення домашньої худоби від злої сили у корівниках ставили образ Власія; під час епізоотії, коли «виганяли коров’ячу смерть», обряд виконували з іконою цього святого. У деяких місцевостях проголошували таке закляття:

Смерть, ти Коров’яча Смерть!
Піди із нашого села,
Із закутків, із двору.
В нашім селі
Ходить Власій святий
З ладаном, зі свічкою,
З горячою золою…

Велес вважався помічником хліборобів. Коли дозрівали хліба, у полі робили закрутки, які називали «завивати Велесу бороду», тобто дарували богові-охоронцю межі пучок золотих колосків. На честь цієї «бороди» співали обрядових пісень. Так само на початку жнив перші дозрілі колоски присвячували Велесу — божеству, що доглядає за нивами.

На думку Б.Рибакова, Збруцький ідол (зображення Велеса, знайдене на Тернопільщині у 1848 р.) символізує «нижній світ» і підтримує на плечах увесь Космос. Велес — доброзичливий бог землі, у якій спочивають предки. Він дбайливо тримає на своїх могутніх плечах площину земного простору з людьми на ньому. Три рівні цього підземного ярусу, припускає вчений, символізують численність предків.

З Велесом пов’язане сузір’я Плеяд (народна назва— Волосожари). Ці зірки вважаються дружинами Велеса. їхнє сяйво віщує мисливцям вдале полювання на ведмедя. Деякі дослідники вважають, що Велес — одне із найдавніших божеств, корені якого виходять ще з ведмежого культу неандертальців.

Слід згадати також «Велесову книгу». Окрім самої назви, в ній вміщена молитва до цього бога: «Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небі комонь Суражіїв, хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи».