В Цариграді на риночку (Пісня про Байду). Записано в середині XIX ст. в Галичині. Пісня має багато варіантів і співається в різних місцевостях України.
Друк, за вид.: Українські народні думи та історичні пісні.— 1955.— С 16.

       Байда — в історії особа невідома. Існує кілька думок щодо прототипу образу. Найбільш поширена пов’язує пісню з іменем князя Дмитра Вишневецького, засновника Першої Запорозької Січі на дніпровських островах Томаківка і Хортиця в середині XVI ст. Тут він зібрав загін козаків і запропонував свої послуги царю Івану IV. На чолі російських військ здійснив вдалий похід на Перекоп у 1558 р.

       У 1563 р. Дмитро Вишневецький пішов від Івана Грозного й узяв участь у міжусобній боротьбі молдавських бояр, але був підступно схоплений молдавським господарем Стефаном IX і відправлений до Стамбула (Константинополя), де загинув у муках з надзвичайною мужністю. Тогочасний польський історик М. Бєльський свідчить, що «Вишневецького кинули з башти на гаки, вмуровані в стіни над морською затокою по дорозі від Константинополя в Галату. Вишневецький зачепився ребром за гак і так жив ще 3 дні, доки турки не забили з луків, не стерпівши його лихослів’я на Магомета».

Герб князя Дмитра Вишневецького (Байди) – козака і гетьмана є яскравим спростуванням комунно-російської версії селянсько-кріпацького походження козацтва.

В ЦАРИГРАДІ НА РИНОЧКУ

(Пісня про Байду)

В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой, цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка. поганая!»
Ой крикнув цар на свої гайдуки: .
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой, цюро ж мій молодесенький,
Подай імені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!»
Ой як стрілив— царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Отто ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороний конем їздити,
Хлопця собі зголубити».