Стрітення (Стрічення, Стрітення Господнє — 15 лютого) відзначається на 40-й день після Різдва Христового. На Заході це свято відоме під назвою Очищення Пресвятої Діви, У багатьох слов’янських мовах «стрітення» означає «стрічення», «зустріч». Згідно з новозаповітним текстом, коли через 40 днів після Різдва Богородиця принесла Немовля Христа до храму для посвячення, її зустрів праведник Симеон, який благословив Дитя і пророкував Йому долю Спасителя. Знаючи про майбутні муки, що чекають на Сина Божого, Пресвята Діва, не скаржачись, покірно несла свій подвиг. Тому Стрітення є водночас святом на честь Христа і Богоматері.

       У народі про Стрітення кажуть, що на це свято зима з літом зустрічаються (стріваються). Хто кого поборе — зима чи літо:
— Помагай Біг тобі, Зимо, — говорить Літо.
— Дай Боже здоров’я, — відповідає ґречно Зима.
— Бач, Зимо, — веде далі Літо, — що я напрацювало і наробило, ти попила і поїла!

       Примічали: якщо буде сонячний день, перемагає літо, а як завірюха — зима. Вважається, що саме на Стрітення минає половина зими і повертає на весну. Холодна, вогка погода не віщує добра. Приказували: «Як на Стрітення півень нап’ється на порозі води, то набереться пахар біди». Це означало, що весна буде мокра, холодна і затяжна.

       Проте на Волині у цьому випадку чекали доброї весняної паші для худоби: «Як на Стрітенє півень з-под стріхи нап’ється, то на Юрія вул (віл) напасеться».

       На Буковині вважали, що коли Божа Матір пішла до храму через сорок днів після Різдва, стрілися й зима з літом. Якщо в цей день капало зі стріхи, сподівалися, що цього року бджоли зберуть багато меду.

       Приказки про Стрітення і про місяць лютий дуже характерні: «В лютому на Стрітення зима з весною вперше стрічається», «Лютий геть підгриз, кидай сани, бери віз», «Питається лютий, чи добре озутий», «Лютий воду відпускає, а березень піднімає», «Лютий — гостро кутий».

       У гуцулів ворожили на врожай на кукурудзу: клали надворі яйце і чекали. Якщо воно тріскалося (бо в лютому нерідко стояли сильні морози), то слід було чекати такого великого врожаю на кукурудзу, що аж «кошниці тріскатимуться від її кількості». Коли ж яйце лишалося цілим, то це означало, що кукурудза не вродить.

       Для захисту від усяких життєвих бід набирали «стрічену воду». Робили це так:
перепиняли людину з відрами перед порогом і зачерпували воду, стоячи у сінях, тобто через поріг, назустріч. Така вода, за повір’ям, була цілющою для людей і худоби, допомагала в різних скрутних випадках. Особливо цінувалася стрітенська вода від «пристріту» («лихого ока»). Нею кропили чумаків перед далекою і небезпечною дорогою, їхні вози та волів, примовляючи: «Боже вам поможи!».

       Стрітенською водою також кропили пасіку — кожну «першу неділю», тобто першу неділю, що припадала на новолуння.

       На Стрітення святили свічки з жовтого воску, так звані «громниці», які берегли для важких життєвих ситуацій: ними підкурювали хворих, давали їх у руки помираючим, засвічували під час грози й бурі, щоб запобігти пожежі й руйнації.
Спеціальних чи обрядових стрітенських страв не готували. Обходилися традиційними святочними стравами з м’яса, риби та овочів.