Завдяки своїй вазі й твердості камінь іздавна став предметом поклоніння. Так з’явилися кам’яні баби, у чудодійну силу яких вірили. Кам’яні баби, або як їх ще називають, «мамаї», дуже часто знаходять на півдні, у степовій Україні — це так звані половецькі намогильники (XII—XIII ст.). Вони дуже подібні до старотурецьких намогильних статуй VIII ст., і саме слово «баба», на думку деяких  учених, походить із тюркського «бабал» —- намогильник. Інші вчені вважають, що кам’яні баби — це зображення предків східних скіфів. Ці статуї описав у XIII ст. монах- мандрівник Вільгельм Рубрук.

Кам’яні баби, тобто кам’яні стовбури, які нагадують людські постаті, у більшості пов’язані з поховальним обрядом кочовиків. На просторі поміж Доном і Дніпром знайдено багато кам’яних баб із підкресленими ознаками жіночої статі у позі сидячи або стоячи, з посудиною в руках. Інколи це мужчини з гостроконечними шапками чи шоломами на голові. Трапляються кам’яні бовдури із загадковими малюнками й знаками. Вони нагадують кам’яних баб Центральної Азії, а зображення на них — це так звана «тамга» — ознака власності.

Збереглося багато переказів про кам’яних баб. Ось деякі з них.

Кам’яні баби — то були колись люди, їх називали великдонами, а інші велетнями. Бог створив їх ще перед Сонцем, вони жили в пітьмі, мали кам’яні корита, доїли у них корів, і з того жили. Як послав Господь Сонце, насипали великдони високі могили — до неба — і почали з тих могил плювати на праведне світило. Господь розгнівався та прокляв їх. З того часу вони здрібніли й скам’яніли.

Трапилось чоловікові їхати верхи повз ті могили, і захопив його дощ. Виїхав на  могилу, скинув з коня сідло, половиною його накрив бабу, а сам під другу сховався. Дивиться — із сусідньої могили йде баба. Підійшла та й говорить сусідці: «У тебе, сестро, і гості є?» Тоді обидві почали розпитувати чоловіка, як і що робиться на світі: «Чи носять на різдвяні свята вечерю? Чи ходять у гості кум до куми, кума до куми, брат до брата, сестра до сестри? Чи співають півні?» Усе так, відповів чоловік. Тоді баба, яка прийшла, задумалася і каже: «Довго, довго ще нам доведеться стояти, сестро!» Сказала — та й пішла до своєї могили.