Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю. Записано в 1928 р. в Харкові у Центральному селянському будинку від кобзаря Петра Семеновича Древченка.
Друк. за вид.: Українські народні думи та історичні пісні.— 1955.— С. 85—87.
Дума про селянсько-козацькі повстання 70-х років XVII ст.

       Курінний Сулима — Іван Сулима, гетьман Запорозької Січі на початку 70-х років XVII ст. Під його керівництвом запорозькі козаки підняли в 1635 р. повстання проти польської шляхти, взяли польську фортецю Кодак і зруйнували її.

       Отаман Остряниця, Карно Скидан, Павлюк — керівники козацько-селянських повстань на Україні 1637—1638 pp.

       Конєцполъський, Потоцъкий — польські магнати. Боровиця — село Чигиринського р-ну, Черкаської обл.

Сулима Іван Михайлович – спадкоємець давніх шляхетських родів, коріння якого сягає ще часів Київської Руси. Етимологія походження прізвища Сулима така – староукраїнське слово “сулима” означає сірчана кислота (H2SO4). Таким чином прізвище цього славетного козака відповідало його внутрішній сутності, бо ж “роз’їдав” ворогів дідівської землі та православної віри, як “сірчана кислота”… Герб та генеза козака-гетьмана Сулими є яскравим спростуванням комуно-російської версії селянсько-кріпацького походження козацтва.

ПРО СУЛИМУ, ПАВЛЮКА ЩЕ И ПРО ЯЦЬКА ОСТРЯНИЦЮ

Не схотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги,—
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю
Ще прислали в Кодак військо,
Чужу-чужаницю.
їде бурлак чи комишник
Порогом-водою,
Його лове чуже військо
Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці,
Що нема їм волі
Ні на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі.
Обізвався серед Січі
Курінний Сулима:
«Гей, давайте, хлопці, зварим
Вражим ляхам пива!»
Обізвавсь Павлюк-хорунжий:
«Допомоги дати!
Щоб ту людську перепону
Нащент зруйнувати!»
Добре Павлюк та Сулима
Ляхів частували —
Військо вибили дощенту,
Кодак зруйнували.
Як зачув це Конєцпольський,
Зібрав своє військо,
Обступили пани-ляхи
Всю Січ Запорізьку.
А ще й взяв той Конєцпольський
З козаків данину —
Хорунжого Павлюка
Ще й Павла Сулиму.
Та й повезли ж у Варшаву
Павлюка й Сулиму
Та й на тяжку муку-кару,
Всім ляхам на диво.
Наробили вражі пани
У Варшаві дива,
Як помирав на майдані
Курінний Сулима.
А Павлюк, на диво шляхті,
Жив-здоров лишився,
Бо Замойко Хома, писар,
За його вступився.
Повернувсь Павлюк додому,
У Січ Низовую,
Та й задумав Павлюк знову
Бить шляхту гнилую.
Знайшов Павлюк побратима
Орла Остряницю,
Що не раз пускав із ляхів
Шляхетську кровицю.
То не хмари з буйним вітром
З Дніпра налягають —
То Павлюк та Остряниця
Ляхів обступають.
Силу ж панів перебила
Голота бурлацька,
Та не хтіла в одно стати
Старшина козацька.
Звеселився пан Потоцький
Про таку нагоду,
Під Кумейками в неділю
Напав на голоту
Ой, превражі пани-ляхи,
Що ж ви наробили?
Скільки ж бідних запорожців
Ви з світу згубили.
А старшини боровецькі
Лиш про себе дбали.
Потоцькому Павлюка
Самі упіймали.
Везуть пани Павлюка
Селом Боровицею
Ще й скрутили йому рученьки
Назад сирицею.
Ой повезли ж Павлюка
Ляхи у Варшаву,
Шляхті вражій на потіху,
На тяжкую кару.
За отаманом Остряницею
Женуть ляхи кіньми
Ще й біжать пішаницею;
Пани хочуть Остряницю упіймати,
А славне військо запорозьке
Щоб посікти-порубати.
А що ж отаман Остряниця?
Перелетів Дніпро з Кошом,
Як лебідь-птиця.
Що за річкою за Сулою
Остряниця прогнав панів-ляхів
До болота до Супою…
Та й повів свій Кіш
Отаман Остряниця
У московські землі,
Щоб там поселиться…

 Сулима Іван Михайлович
(р. н. невід. – 12.ХІІ.1635) – запорозький гетьман, провідник козацької війни проти Польщі 1635 р.
Належав до давнього шляхетського волинського роду, коріння якого сягає часів Київської Русі. Батько, служилий шляхтич, осаджував нові поселення в Подніпров’ї. Замолоду І. Сулима перебував на службі у коронного гетьмана С. Жулкевського. В 1615 р. він згадується у джерелах як управитель маєтків цього магната на Переяславщині і власник місцевих сіл Лебедин та Сулимівка. На поч. 1620-х pp. з невідомих причин І. Сулима залишив службу й вступив до січового товариства. Завдяки природним здібностям швидко здобув авторитет у запорожців, неодноразово обирався кошовим отаманом. Був учасником і організатором багатьох сухопутних і морських походів проти Криму й Туреччини. В 1635 р. разом із донцями вів облогу Керчі й Азова. Після повернення з походу був обраний запорозьким гетьманом і очолив повстання проти Польщі. Головною подією війни стало захоплення і зруйнування Кодацького замку в серпні 1635 р. Спроба поширити рух на Подніпров’я викликала опір реєстрового козацтва. Змушений відступити на Запорожжя, отаборився на одному з дніпровських островів. По-зрадницьки захоплений урядовими агентами, був страчений у Варшаві разом зі своїми найближчими сподвижниками.

Посилення репресивних дій польського уряду

Згідно зі статтями Переяславської угоди 1630 р. тисячі покозачених мали повертатися в залежність від своїх власників. Однак вони відмовлялися це робити. З Подніпров’я зріс потік утікачів на Запорожжя. Розташування на території Київського воєводства польських гарнізонів викликало піднесення народного руху. Однак через суперечності в рядах козацтва справа до повстання не дійшла. Нереєстрова козацька маса відійшла на Низ, а реєстрові зайняли лояльну позицію щодо уряду.

З початком польсько-московської (Смоленської) війни 1632-1634 pp. уряд Речі Посполитої знову закликав козаків на службу. Бойові дії проти московитів велися значною мірою силами козаків. Діяльну участь у війні брав Ієремія Вишневецький. По закінченні війни в лютому 1635 р. сейм затвердив постанову «Про припинення козацького свавілля». На територію Подніпров’я вводилися коронні війська, які мали карати всіх непокірних і бунтівників.

Свідчення. З рекомендацій королівського комісара Адама Киселя шляхті:
«Старшині давати подарунки, людей хороших і тих, які мають будинки і на них озираються, ублажати ласкою, а бунтівників … лякати смертною карою».
Щоб контролювати сполучення між волостю і Запорожжям, було вирішено побудувати «між житлами українських і низових запорозьких козаків на річці Дніпрі в урочищі Кодака фортецю». Ця фортеця повинна була «як норовистого коня, самовільників на міцному муштуку утримувати».

Спорудження фортеці було доручено французькому інженеру на польській службі Гійому ле-Васеру де-Боплану. Комендантом фортеці було призначено французького полковника Ж. Маріона. Гарнізон складали понад сімсот німецьких найманців – рейтарів. Фортеця Кодак була гордістю Речі Посполитої, адже була збудована за найпередовішими фортифікаційними новаціями того часу і вважалася найкращою фортецею Європи. Польська шляхта вважала, що здобути її неможливо. Піхота несла службу на валах, а кінні роз’їзди патрулювали околиці, затримуючи всіх, хто пробирався на Запорожжя чи йшов на волость. Непокірних козаків жорстоко карали страшною карою – посадженням на кіл (в Польській державі так страчували зрадників). Палями із насадженними на них козацькими тілами були” густо прикрашені” вали цієї неприступної цитаделі. У місцевостях, що прилягали до фортеці, були заборонені навіть полювання та рибальство.

 Кодак.

Форпост польського панування на Подніпров’ї не проіснував і місяця. Після повернення влітку 1635 р. з чорноморського походу запорожці обрали гетьманом Івана Сулиму і підняли повстання. Зібравши під своєю рукою близько 3 тис. чол., І. Сулима на поч. серпня 1635 р. виступив із Січі. Частина козаків піднімалася Дніпром на чайках, інші йшли степом. У ніч з 11 на 12 серпня підрозділ козаків-характерників непомітно прокрався у фортецю та обезброїв сторожу, в той же час головні сили січовиків пішли на приступ та вдерлись у фортецю. Заскочений зненацька гарнізон бив вибитий до ноги; живими залишилися лише 15 дозорців, які в той час перебували в роз’їзді. За наказом І. Сулими козаки спалили дерев’яні споруди, а вали зруйнували, «щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про поляків». З-під Кодака І. Сулима просунувся до Кременчука. Однак не знайшовши підтримки у реєстрових, повернувся на Запорожжя.

Проти повсталих виступили об’єднані польсько-козацькі сили під керівництвом в.о. коронного гетьмана А. Киселя і переяславського старости Л. Жулкевського. І. Сулима укріпився в таборі на «дніпровському острові» і приготувався до тривалої облоги. Неодноразові спроби противника оволодіти табором незмінно закінчувалися невдачею. Тоді, за намовою А. Киселя, до запорожців підіслали групу реєстрових під виглядом утікачів від татар. Повстанці після присяги прийняли провокаторів. Тим часом в обложеному таборі стала даватися взнаки нестача продовольства й палива. Спровокувавши заворушення, зрадники схопили козацького ватажка та його найближчих помічників і видали їх А. Киселю. Гетьмана І. Сулиму та п’ятьох його сподвижників повезли до Варшави, «иньших укарано на місці: уха обтято і на Гадяч заслано валів сипати». Рішенням сейму запорозьких ватажків засудили до страти. Їм привселюдно відтяли голови, а потім четвертували. Від смерті врятувався тільки один із засуджених – Павло Бут (Павлюк). Незабаром він очолив нове повстання проти Польщі.