Опубліковано: 25 Бер 2015 16:48
Пекло (геєна, ад) — місце покарання душ померлих за неправедне земне життя. Апокриф «Ходіння Богородиці по муках» (XII ст.) так визначає «координати» пекла: починається на «полуднє», продовжується до «полунощи» й завершується на сході. В Ізборнику 1076 р. на питання «Де перебувають душі, які відійшли від світу цього?» дається відповідь, що жодна душа з того світу не поверталась і не повідомляла, де перебувають душі, які відійшли з цього світу, але, спираючись на свідчення святих книг, можна сказати, що грішні душі перебувають у пеклі «под вьсею землею и под морем», де панує «тьма вічна», а праведні душі — в раю.
Пекло в легендах зображується традиційно: вогонь, смола, сірка, плач, стогін, скрегіт зубів, зойки тощо. А панує в пеклі сатана. В одній із карпатських легенд постає надзвичайно колоритна картина: «Я дивлюси на другі двері, а там крізь двері видко ще більший страх и то великий страх! А то видко було спіжову піч, а в тії печі велика вогненна кєпінь, коло тої печі сидит черлений страшний дідо, а в того діда велика зелізна довбня». В інших легендах докладно деталізовано муки грішників. Отож братів, що побилися до смерті, перетворено на собак, а багачів — на вовків; «люди у файних крисанях з павами стоят на зелізних горичих плитах»; у жінки капає кров з очей, бо в неділю чесалася; в огні горять ті, «шо на сім сьвіті грішили, горівкою п’єнчіли, блуцтво провадили, людей шахрували, ненавиділиси оден з другим» тощо.
