"Ой на горі да женці жнуть." Записано М. О. Максимовичем.
Друк. за вид.: Українські народні думи та історичні пісні.— 1955.— С. 82.

       І досі це одна з найулюбленіших до нашого часу народних пісень.
Михайло Дорошенко і Петро Конашевич Сагайдачний — козацькі гетьмани першої чверті XVII ст., відомі своєю звитяжною боротьбою як проти московського царства (у 1618 році були взяті міста: Курськ, Болхов, Бєлєв, Тіхвін, Перемишль, Калуга, Серпухов, Москва, Коломна, Кашира, Рязань, Міхайлов, Скопін, Рожок, Єлєц, Лівнін) та польської шляхти так і турецько-татарських людоловів.

       І. Каманін вважає, що в пісні зображено конкретний похід козаків — хотинський 1621 р. За свідченням сучасника, козаки прийшли до місця битви спочатку з Дорошенком, а Сагайдачний знаходився тоді у Варшаві. Довідавшись про прибуття своїх козаків, він вирушив до них, але по дорозі наскочив на турецький табір і, поранений, змушений був переховуватись кілька днів у лісі.
Коли ж Сагайдачному вдалось нарешті добитись до своїх, козаки радо зустріли свого гетьмана, якого вважали вже загиблим.

Шляхетські герби козацьких Гетьманів – Михайла Дорошенка та Петра Конашевича Сагайдачного є яскравим спростуванням комунно-російської версії селянсько-кріпацького походження козацтва.

Пізніше пісня перестала сприйматись як розповідь про конкретні історичні події, а стала бадьорим козацьким маршем, уславленням війська запорозьких козаків-оборонціз рідного краю, і козацьких гетьманів, героїчні подвиги яких назавжди залишились в пам’яті народній.

ОЙ НА ГОРІ ДА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ

Ой на горі да женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
А попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Веде запорозьке
Хорошенько!
Посередині пан хорунжий.
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
Сильне-дужий!
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн да люльку,
Необачний!
«Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Оддай мою люльку,
.Необачний!»
«Мені з жінкой не возиться,
А тютюн да люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися!
Да викрешем огню,
Да потянем люльки,
Не журися!»

       Вельмидостойні нащадки козаків! Зверніть увагу, що ще в перших рядках цієї пісні йдеться про те, що повсякденним "ремеслом" козаків була війна, а роботою селянина було хліборобство. Кожен повинен займатися своїм… тоді буде сильна держава.