“Чи посилав ти після свого обрання бити чолом великому государю і патріархові Ніконові?”, — запитав московський посол, окольничий Богдан Хитрово у Київського митрополита Діонісія Балабана. На це митрополит дипломатично (з урахуванням обставин) відповів: “Від початку святого хрещення Київські митрополити, один за другим, приймали благословення від святих Константинопольських патріархів, а без наказу і благословення святого Константинопольського патріарха він благословення прийняти і посвятитися на Київську митрополію від Нікона патріарха московського не сміє…”

       Поставлення та інтронізація на Київську кафедру нового митрополита відбувалося вперше після Переяславської угоди. Москва спостерігала за підготовкою виборів з неприхованою ворожістю, але заподіяти поки-що нічого не могла, враховуючи волелюбні настрої українських вірних. Тому в день Святого Миколая 1657 р. помісний Собор обирає на Київську кафедру Луцького єпископа Діонісія Балабана, якого підтримував гетьман Іван Виговський. З цього часу його архіпастирське служіння нерозривно пов’язано з боротьбою українського народу проти московського поневолення.

       Єпископське служіння Діонісій Балабан розпочав у 1650 р. із висвячення на Холмську кафедру (вона була повернута українським вірним на підставі Зборівської угоди 1649 p.). Але незабаром цю кафедру було знову відібрано у
православних, і єпископ Діонісій повертається до активного архипастирського керування лише у 1655 р. в Луцькій єпархії.

       Після обрання митрополит Діонісій намагається застерегти інтереси і обстояти незалежність Української Церкви, підтримує гетьмана Івана Виговського у боротьбі з Москвою.

       Наприкінці 1658 р. митрополит Діонісій вимушений назавжди залишити Київ і переїхати до Чигирина, де на той час перебував Іван Виговський.

       Після того, як гетьманська булава від І. Виговського перейшла до рук Юрія
Хмельницького, митрополиту було запропоновано повернутися під московську юрисдикцію. Але цю пропозицію митрополит рішуче відкидає і продовжує боротися проти московської експансії. Царат, намагаючись зменшити вплив митрополита на українських вірних, призначає на Україну свого місцеблюстителя. Але і віруючі, і сам місцеблюститель продовжували визнавати Діонісія київським митрополитом.

       На жаль, недовгим було митрополиче служіння Діонісія Балабана. Повсякденна важка праця, постійні нестатки та провокації з боку ворогів Церкви вкоротили йому віку. 10 травня 1663 р. він помер у Корсуні, що був тоді у складі Київською воєводства.

       За життя митрополит Діонісій зробив ряд дуже важливих для Церкви справ. Так, у 1659 р. він відкрив мощі Іова Почаївського, котрий став одним з найбільш пошанованих святих українського православ’я. Разом з архімандритом Феофаном з Овруча митрополит дослідив життя преподобного Іова. Цей опис увійшов згодом до багатьох збірок життєписів українських святих.

       Митрополит Діонісій був останнім Київським митрополитом, обраним без сторонньої участі. Після нього Українська Церква потрапила в цілковиту залежність від московської, і ця неволя тривала більше двохсот літ.

Артур Губар.