Оборювання — магічний ритуал. Пошесні недуги в народі персоніфіковані — передусім холера, чума. У давнину ці хвороби масово косили людність, і для боротьби з ними використовували різні магічні дії. Такими були звичаї оборювати село, обходити його хресним ходом, ставити в чотирьох його кінцях осикові хрести, виготовляти за одну ніч або день «одноденний рушник» — своєрідну жертву демонові хвороби тощо. Власне оборювання полягало в обведенні села замкнутою лінією. Вважали, що простір, обведений «магічним колом», ставав недоступним для злих сил. В оборюванні села брали участь, як правило, жінки. Подекуди вони мали бути голими, але частіше робили це «в чистих білих сорочках без поясів». В одних випадках тільки молоді жінки, в інших — старі баби і молоді дівчата, інколи — дівчата і вдови, рідко також хлопці та вдівці збиралися всі разом уночі. Кілька чоловік тягнули плуг або рало, решта супроводжували їх, інколи зі співом тужливих пісень. Процесія тричі обходила село. Бувало, у плуг впрягали бика і корову від однієї матки, за плугом ішов парубок, а поганяла його сестра. В одному селі під час великої пошесті одна дідичка звеліла оборати село маленьким плугом, у який запрягли півня.

 Подекуди обряд оборювання закінчувався добу­ванням «живого вогню», яким обкурювали домашню худобу. Таким вогнем запалювали свічки, відправляли молебень і після цього розносили його по хатах, у яких перед обрядом оборювання було погашено всі вогні. У багатьох місцевостях будували каплички на честь св. Власія — заступника худоби, свято якого відзначали 19 січня. Як на свято Фрола і Лавра приводили коней до святилищ для окроплення їх святими водами, так і до капличок св. Власія (колишнього Велеса) приводили корів, особливо під час пошесті, і виконували своєрідні обряди моління.

 Інколи, оборавши село, жінки розпалювали вогонь і роздирали чорну кішку. Звичай офірувати в період епідемії чорного кота, півня або щеня тримався аж до кінця XIXст.