Опубліковано: 25 Бер 2015 11:48
Нав, Нава — підземний, невидимий, духовний чи взагалі уявний світ («той світ»). Світ царства духу предків, коріння Дерева життя. Бог Світовид пильнує, щоб у світі не тільки Явному, а й Навному здійснювалися Правила Дажбожі. У «Велесовій книзі» читаємо: «Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави».
Навський Великдень, що значить мертвий, називався також Проводами, Могилками або Бабським святом — можливо, тому, що на ньому бували тільки жінки. Присвячувався він навам або навкам — жіночим духам-покійникам, які з’являлися, за повір’ям, при Навові-молодикові. Цим обрядом задобрювали місячних духів, аби вони не зашкодили хліборобській ниві. Свято поминання предків ще називали Радуницею, бо покійники радуються, що їх поминають і приходять до них «христуватися».
У «Слове о посте к невежам» (XIII ст.) звичай топити лазню для «навья» описаний детально. У четвер на Страсному тижні «поведають мрътвым мяса и млеко и яйца. И мыльница топят и на печь льют и пепел посреде сыплют следа ради. И глаголют: «Мийтеся!» И чехли вешають и убруси и велят я терти. Беси же смиются злоумию их и вьлезше мыются и порплются в пепели том, яко куры след свой показают на попеле… И проходят топившеи мовници и птядают на попеле следа и егда видять на попели след и глаголють: «Приходили к нам навья мытся…»
Навать — провідник душ на той світ. Зберігся давній звичай вкладати в руку покійнику гроші, призначені для сплати загробному провідникові — Водцю — і перевізнику через підземну річку чи повітряне море — Плавцю.
