Москальський президент та його лапотні опрічнікі стверджують, що Донеччина та Луганщина буцімто входять до так-званої Новоросії. Насправді, це історичні землі корінних козацьких родів. Споконвічно дана територія входила до  зони впливу Запорозьких козаків ще з початку XVI ст.. Наприклад, місто Маріуполь це прадавня фортеця Запорозьких козаків під назвою Домаха. Землі ж Донецької та Луганської областей відносились до Кальміуської паланки (області) вольностей Войська Запорозького Низового. Українські козаки – вихідці з цих територій приписувались на Запорозькій Січі до Донського (від назви річки Дон) та Титарівського куренів (Титарівський – титар – з давньоукраїнської  – церковний староста. Назва куреня походить від назви села Титарівка, котре розташоване на річці Айдар (ліва притока Сіверського Дінця) Старобільського району Луганської області).

В останньому реєстрі Нової Січі Войська Запорозького Низового від 1756 року до Донського куреня було приписано 200 козаків на чолі з курінним отаманом Степаном Сірим. Відповідно ж до Титарівського куреня було вписано 328 козаків на чолі з курінним отаманом Іваном Ковалівським, разом 528 козаків, що мешкали на території сучасної Донецької та Луганської областей. Хочу наголосити, що в реєстрі (списку) нема жодного російського прізвища, як нема російських прізвищ в списку інших 36 куренів Войська Запорозького Низового, яке станом на 1756 рік складало 12 760 козаків.

Більшість із дорослого населення сучасної України у шкільній програмі з української літератури вивчали козацьку народну думу «Ой Морозе, Морозенку», тож мають пам`ятати, що там згадується Савур-могила. Ще в добу виникнення козацтва, цебто в далекому XVI ст.. на Савур-могилі розташовувався козацький спостережний форпост. Савур-могила знаходиться на одноіменному кургані висотою 278 метрів на межі сучасних адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей козацької України, а також Ростовської області татаромордовії, котра в офіційних документах поки що значиться як Російська Федерація.

Савур (Саур)-могила — давня іс­торична пам’ятка, що знаходиться між річкою Міус та її притокою Кринкою; здавна правила прикор­донним знаком між козацькою Україною і Донщиною; оповита славою в українських думах і піс­нях (див., наприклад, «Думу про втечу трьох братів з Азова»): «По­лягла голова двох братів вище річ­ки Самарки, третя в Осавур-могили. А слава не вмре не поляже од­нині і довіку»; у пісні про Моро­зенка: «Вони ж його не стріляли і начеть не рубали, тільки йому, мо­лодому, живцем очі виривали. І вивели Морозенка на Савур-могилу: — Тепер дивись, Морозенку, на свою Вкраїну»; близько Савур-могили пролягає історичний Бахмутський шлях, яким чумаки їзди­ли на Дін по рибу; з тюркської Са­вур означає «цвинтар, поховання», але могила є природною горою.

Зараз на Савур-могилі точаться бої. Правнуки Запорозьких козаків з таким ж прізвищами як в реєстрі Войська Запорозького Низового повторюють подвиг козака Морозенка.

Ой Морозе, Морозенку

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.
Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає.
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
То не грім в степу грохоче.
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,

А татар утроє.
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого
Татари прокляті.
Вони його не стріляли
І на часті не рубали,
Тільки з нього, молодого,
Живцем серце виривали.
Поставили Морозенка
На Савур-могилу.
«Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну!»
Вся ти єси, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами.
Та кров’ю полита!
І поки над білим світом
Світить сонце буде, —
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.

Московський кремль лежить на висоті 130 метрів за рівнем Балтійського моря. Маківка ж споконвічно української Савур-могили вивищується за рівнем Балтійського моря на висоту 278 метрів, тобто на 148 метрів вище найвищої зірки кремля де засідає «імператор ліліПут».

Тож давайте разом, дружно та гучно, скажемо йому так, як казали за подібної нагоди наші прадіди Запорозькі козаки: «Поцілуй нас в сраку, бо ми на Спаса мед їли!»

Слава Україні!

Костянтин Олійник – Козак Левушківського куреня Войська Запорозького Низового (писано рукою власною в козацькому селищі «Мамаєва Слобода»)

«Ой полети, галко, ой полети, чорна, да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, від Кошового вісті…»