Гроза — за народними уявленнями сприймалася в образі бога Перуна, який женеться за нечистою силою. Щоб грім не вдарив та щоб відігнати страх від людини, під час бурі й грози запалюють громничні (стрітенські) свічки, а комини затикають, аби до хати не потрапили злі сили. А щоб дідьки не вскочили через двері, за поріг викидали навхрест складені коцюбу та вилошник.

Відвертати грозу заклинаннями вважалося великим гріхом. Адже грім та блискавка Перуна знищують нечисту силу та перешкоджають їхнім чарам, а тому вони є щасливим знаменням. Хвороби також визна­валися дією нечистої сили, і їх проганяли «громовими стрілами»; вода, у яку кинуті «громові стріли», використовувалася для обливання хворих. Шумливу грозу предки порівнювали з людиною у нетверезому стані, яка схильна до сварок, лайок і бійок. Так і боги з демонами, що перебувають у хмарах, стають п’яними від небесного напою та віддаються буйствам і бурхливим битвам. Дощ вважався божественним напоєм для Матері-Землі, як для людини мед, пиво, вино.