Опубліковано: 24 Бер 2015 12:46
Мокоша — велика богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, родючості та животворної жіночої сили. Мокоша — посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках вона завжди зображувалася з піднятими руками до неба, до джерела тепла і вологи — на відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, яке готове до нового врожаю. Мокоша — покровителька дощів та весняних обрядодійств, пов’язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль. Символами богині є прядка і веретено.
Протягом середньовіччя Мокоша поступилася місцем християнській Параскеві-П’ятниці. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними були дві сусідні п’ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада). Свята народження і смерті Пречистої Богородиці у християн відповідають язичницьким святам на честь Мокоші.
Автор «Повісті врем’яних літ» під 980 р. поряд з іншими Володимировими богами, що стояли на Київській горі, згадує і Мокошу: «І став Володимир княжити у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його була срібна, а вус — золотий, — і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Мокош». Ім’я Мокоші входить майже в усі повчання проти язичництва XI—XIV ст. Майже скрізь вона нарівні з вилами-русалками. У «Слові святого Григорія» (XII ст.) богиня Мокоша згадується перед Дивою і Перуном, що свідчить про чільне місце, яке займала ця богиня в язичницькому пантеоні: «треби кладуть… Вилам і Мокоші, Диві, Перуну, Хорсу, Роду і рожаницям…»
