Могильна земля використовувалася при зубному болю, пропасниці та гарячці. Землю брали обов’язково з могили тезки і втирали у хворе місце, а при зубному болю клали на хворий зуб. При пропасниці землю брали з могили так, щоб ніхто не бачив, зашивали в ладанку і вішали на шию хворому. При гарячці землю, взяту з-під могильної плити або каменя, опускали у воду і давали пити хворому зі словами: «Мати земля-сира, ріднесенька, від тебе берем і тобі віддаєм: забери хворобу від раба (такого-то)». Вважалося, що земля зі свіжої могили зменшує страх перед покійником, а також не підпускає смерть до житла. На Поліссі хвору дитину купали у воді з піском з могили родича. Могильну землю відьми використовували у магічних діях. У багатьох слов’янських народів ця земля вважалася досить небезпечною: так, серби стереглися приносити її додому; людей, які копали могилу, примушували роззуватися і витрушувати із взуття землю; ніхто із домашніх не наважувався до неї торкатися.