Млин — найулюбленіше місце перебування чортів. Там вони замулюють воду, крутять колесо та жорна вночі без мельника, мелючи собі тютюн. Своїм співом, гудінням, свистінням докучають усім навкруги. Дияволу (Триюді, Явидникові) належить, крім воза, також винайдення млина, а старозавітному Богові чи Христові — його налагодження. При цьому нечистий потрапляє в комічні ситуації: не знає, як закласти паличку, щоб оберталося млинове колесо, ловиться у капкан, який ставив на Бога, носить у решеті воду і ллє на млин. Дещо відмінні моменти проступають в інших легендах. За однією з них, млин зробив також чорт, котрий «все поставив, тільки крил, що вони хрестом, не почепе та каміння не насаде, бо й там хрест. То вже Бог благословив та й насадив». З тих пір млин — чортів вівтар.

Найголовнішого чортяку, який греблю рве, люди так і прозвали — «Той, що греблю рве». Він та інші дідьки, які вміють перекидатися у всяку звірину: пса, кота, свиню, а то й цапа — у ніч під Купала, під Великдень, у Великий четвер та на Зеленому тижні мелють ночами аж до третіх півнів. Люди стараються стороною обходити ті місця; кажуть, що мельники всі ворожбити, продалися чортам, бо завжди тримають у себе чорну кішку. Коли ж приїжджали до млина з зерновим хлібом, то частину змеленої з нього муки кидали у воду русалкам і вилам як жертву. Вважалося, що мука, яка піднімається курявою й осідає на стінах млина, — то чортів хліб…

Якщо мельник зуміє догодити водянику, то млин буде завжди справний і приноситиме значні прибутки; і навпаки, якщо не поладити з ним, то млин постійно буде зупинятися та ламатися. Один мужик побудував млина, не запитавши на те дозволу у водяника, і за те той підняв води навесні з такою силою, що зруйнував споруду. При будівництві млина досить покласти зарік на живу тварину: свиню, корову, овечку (бо то є своє­рідна жертва), а вже водяник рано чи пізно сам знайде, як то забрати. Для водяника млин — що для домовика жиле помешкання.