Марена (Морена, Марина) — богиня, пов’язана із сезонними ритуалами умирання і воскресіння природи, а також обрядами викликання дощу. Марена сильніша за вогонь, для нього вона смерть. Ця панна буває водночас і сердитою царицею-водицею, і прекрасною супутницею богині води. Особливо навесні, коли її починає зігрівати небесний Сварожич, Марена лагіднішає, благословляє життя, і на землі все починає розквітати і рости. Тоді Марена очищає людські душі від гріха, бо інакше до людини обов’язково прийде Мара, а з нею смерть і пекло.

В Україні з давніх часів зберігся обряд, у якому напередодні Купальського свята роблять із соломи ляльку Купала — часом у зріст людини, одягають на неї жіночу сорочку, плахту і вінок із квітів. Також рубають деревце (переважно чорноклен, вербу, вишню або тополю), прикрашають його стрічками, вінками і встановлюють на місці ігрищ. Це деревце називають Мареною; під ним ставлять ряджену ляльку, а біля неї почастунок. Навколо Марени водять хороводи. Потім запалюють вогнище, перескакують через вогонь парами (хлопець з дівчиною), тримаючи в руках купальську ляльку. Другого дня ляльку і Марену приносять до річки, зривають з них прикраси і топлять у воді. На святі співають таких пісень:

…Ой на Йвана на Купала,
Там Марія в воду впала,
Ой на Йвана на Купала,
Там Марія купалася,
Ой на Йвана на Купала
Там з Іваном вінчалася…

А потім журливо приспівували:

Потонула Маринонька, потонула,
Наверх кісонька зринула.

Марену пошановували двічі на рік: перший раз — 1 березня, коли вона проганяє злу Зиму-Мару, і в ніч з 23 на 24 червня, коли вона стає найпрекраснішою супутницею бога Купала.