Офіційна прем’єра дебютного повнометражного фільму режисера Олеся Саніна “Мамай” відбулася у київському кінотеатрі “Україна” 19 лютого 2003р.

       В інтерв’ю часопису KINO-KOЛО Олесь Санін зазначив, що “кожен фільм як акт творчий має бути на часі, адже його мають дивитися люди, й він має бути їм цікавий”. “Коли ж вести про позицію художника, то кожен фільм – це вчинок. В розумінні – як ти осмислюєш цю дійсність, як ти осмислюєш теперішній час і що ти хочеш сказати своєю історією, трактуванням її героїв, власне фільмом”, вважає режисер.

       Історію “Мамая” Санін називає своїм “особистим поясненням” питанням “чому козак має ім’я зовсім не українське, чому носить ім’я хана, провідника татарської орди, що нападала на українські землі”. “Ця історія, цей матеріал – я його і боюся, і він дарує мені велику наснагу. Можливо, боюся, як бояться першого кохання: ти закоханий, але боязко доторкнутися до об’єкта свого кохання – а раптом він зараз зникне”, – говорить автор фільму.

       Одну із сюжетних ліній вигадав сам О.Санін – Історія про те, як татарська жінка знаходить у степу наймолодшого козака, що помирає; привозить його додому, лікує; закохується в нього, стає його дружиною. Їхнє життя драматичне, трагічне – адже вона татарського роду, а він – українського, що цей рід його зрадив і покинув. Так чи так, а цей хлопець стає козаком на ім’я Мамай.

За матеріалами KINOKOLO.UA , 3.03.2003 “Українська правда” . Стаття – “Хто боїться Мамая?”

       Тараса Григоровича Шевченка тому й називають пророком, що він передбачив дуже багато із того, що проявляється в нашому теперішньому житті, а зокрема у вірші:

«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»

…
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!… – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи, моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець каже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне, слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!…

Тарас Шевченко

       Цими рядками великий кобзар дав відповідь таким «добродіям», як Олесь Санін.

        Адже, ще в XIX ст.. Борис ГРІНЧЕНКО укладаючи СЛОВНИК української мови опитував селян Подільської, Київської, Полтавської, Чернігівської губерній – хто такий МАМАЙ? І ті не змовляючись відповідали, що це кам’яна баба, що стереже, вивищується, або ж маячить на курганах …

       Заради «цікавості» фільму «Мамай» добродій Санін навмисне вносить в свідомість сучасного українця «вірус» бо ж в його версії слово «Мамай» трактується з татарської, як «НІХТО», тобто, як людина без коріння, роду та племені; такий собі байстрюк. Таких байстрюків в 17-18 ст. , тоб-то нащадків від змішаних україно-татарських шлюбів називали Тумами. Що ж до того, що якась татарська жінка «посвячує» козака в характерники, вистригаючи йому на тім’ї козацький чуб, то з цього приводу хочеться запитати “добродія” Саніна: – «А чи зможе мусульманин стати Муллою, якщо обрізання йому зробить якась метка українська молодиця?”.
То ж не дивно, що зараз багато людей, котрі відвідують «Мамаєву Слободу» демонструють свою псевдообізнаність і замість тлумачення слова «Мамай» Б.Грінченка цитують провокацію Олеся Саніна. Дійсно, чи може бути алегоричне втілення українського національного характеру, захисник нашого роду, що маячачи на кургані вже сотні років попереджає нас про усілякі небезпеки – “ніким”. Якщо спиратись на  провокацію Саніна –  то може. Напевне “ідеолог”  народності тумів (перевертнів) О.Санін  вважає, що нашій державі не потрібні люди котрі пам’ятають своє українське коріння. Байстрюком, або перекотиполем бути вигідніше. Одним словом, як мудро сказав Кобзар: “Славних прадідів великих правнуки погані!”

Скіфська баба – Мамай, що маячить за 7 км від Хрещатика. Була встановлена на кургані 25 червня 2007 року.