Лавра Івана Мазепи. Український гетьман – зиждитель храмів і скарбів духовних.
Опубліковано: 17 Жов 2008 14:39

Подолавши 374 сходинки великої Лаврської дзвіниці, з її найвищого ярусу можна оглянути весь Київ. Якщо це зробити в ясну погоду, то пощастить навіть побачити Козелець і Переяслав – містечка, які відділяє від столиці майже сотня кілометрів.
Донині дзвіниця залишається найвищою спорудою Києва – 96 метрів. Збудовано її коштом гетьмана Івана Степановича Мазепи, який 1707 року виділив на цю справу 73 тисячі золотих. Будову мурували довго і завершили аж 1744-го. На той час гетьман уже 32 роки, як спочив у Бозі, і попри те, що впродовж цього часу лаврські духовники вправно проклинали Мазепу і добре потринькали його гроші за нецільовим призначенням, – дзвіниця вдалася на славу.

Чотириярусна монументальна вежа є найвищим, але не найдорожчим проектом Мазепи в монастирі, Найкоштовніше обійшлося будівництво кам’яного муру навколо Печерської лаври – мільйон золотих. Оборонні стіни зводили за всіма вимогами тогочасного військово-інженерного мистецтва. І по завершенні будівництва Печерська обитель перетворилася на неприступну фортецю у тих межах, які донині визначають кордони древнього монастиря.

Мазепа фінансував відновлення головного храму Лаври – Успенського собору, який довгий час бовванів пусткою після «паломництва» сюди кримського хана Менглі-Гірея.

20500 золотих гетьман виділив на позолочення бань Успенського собору, 2000 – на великий срібний свічник до нього, 2400 – на золоту чашу і оправу до Євангелія, 3000 – на золоту митру.

Коштом гетьмана відреставровано Троїцьку Надбрамну церкву (що на головному вході до монастиря).

Збудовано «перлину українського бароко» – храм Всіх святих, Онуфріївську вежу-церкву, Микільську лікарняну церкву і друкарню. У Нижній Лаврі церкви Воздвижения Чесного Хреста і Різдва Богородиці споруджено на гроші двох козацьких полковників, членів адміністрації Мазепи. Власне, практично все, що можна сьогодні побачити в Лаврі – це архітектура у стилі українського бароко, яка залишилася у спадок від гетьмана. «Не було і не буде подібного до нього», – писав печерський монах-сучасник Мазепи. І як у воду дивився. Бо з відходом гетьмана золотий час розбудови і процвітання Лаври закінчився.

Усі наступні правителі, починаючи з Петра І, ставилися до Лаври як до дарохранительниці, з якої вважали за гріх щось не урвати. До Петербурга перекочовували найцінніші речі з монастирської скарбниці після кожного візиту до Лаври когось із монарших осіб.

Більш-менш пристойно на тлі всіх інших виділяється хіба що князь Потьомкін, який фінансував прокладення кам’яних доріжок від церкви до церкви у монастирі. Щоправда, такий порив благодійності у генерал-фельдмаршала був спричинений приїздом до Лаври Катерини II, щоб «матушка не загрузла с каретой». Цариця, відвідавши святу обитель, «поклонілась святим мощам угодніков Хрістових» і розпорядилася секуляризувати (себто конфіскувати) усе монастирське майно – землі, села і хутори (добру половину яких подарував Лаврі той же Мазепа). Усе це добро, завдяки якому Печерська обитель була економічно самостійною, стало державною власністю Російської імперії. Втративши економічну незалежність, монастир перейшов у повне підпорядкування Петербурга і залежність від «царської ласки».

За таких умов дуже скоро Лавра з головного духовного центру – «другого Єрусалима» (так іменували Київ за часів Мазепи) – перетворилася на рядовий монастир імперії.

Наступний після Катерини удар «під дих» Лавра отримала 1918 року, коли ті, хто був «нічєм» і став «всем», допавшись до монастирських скарбів, визначили їхню духовну і мистецьку цінність кількістю пудів золота і срібла та пустили все це на переплавку. «Колишній монастир – центр релігійного пригноблення трудящих перетворено на заповідник – осередок пролетарської войовничої безвірницької культури», – за таким підписом 1932 року було випущено листівки із зображенням Лаври.

Минуло 70 літ – і до Лаври знову повернулися служителі культу.

Але десятки років панування безбожницької пролетарської культури далися взнаки всім. І новим господарям обителі також. Вочевидь, саме з цієї причини на території тисячолітнього монастиря вони розгорнули фронт ударного будівництва, у процесі якого зруйнували два десятки старовинних будівель, зате намурували більше 15 тисяч метрів нових європлощ.

За такі діяння Лавру можуть «попхати» зі Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, бо новозбудовані споруди в монастирі не представляють ні історичної, ні мистецької цінності і псують старовинний архітектурний лик. Але ще швидше, як прогнозують геологи, тисячолітня обитель може просто з’їхати вниз пагорбами, бо вищезгадане будівництво катастрофічно підняло рівень підземних вод і вони вже сьогодні активно руйнують древні фундаменти.

У XVIII ст. було написано чимало літературних творів з осанною діянням гетьмана Івана Мазепи.

Ось цитата з найзнаменитішого, який належить перу ректора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича:

«Послав Бог рівнонебесному Монастирю Печерському мужа доброчинного, древнім пастирям ревним він, ревний, подібний»…

Цікаво, чи пошле Бог рівнонебесному монастирю в його історії ще бодай одного подібного до гетьмана Мазепи?

Ірина КОСТЕНКО, «Главред»

Зиждитель храмів і скарбів духовних. 

Меценатство гетьмана І .Мазепи – це тема надзвичайно широка й різноманітна. Писати про меценатство гетьмана – це значить робити огляд цілого розвитку мистецтва і культури в Україні кінця XVII і початку XVIII століть. В кожній галузі цього життя і творчості, що припадає на найбільш розвинену добу українського бароко, помітна роля гетьмана чи то безпосередніми фундаціями, чи організаційними засобами, чи нарешті його духом, що творить зміст і стиль доби.

Цей благородний і шляхетний вплив помічаємо у всіх ділянках української духовної і матеріальної культури, як література, театр, музика, наука, освіта, виховання, будівництво, архітектура, усі пластичні мистецтва, друкарство, промисел, а поміж ними такі спеціальні галузі, як виріб паперу, шкла, ліярництво, сницарство, ткацтво або навіть музейництво і бібліофілія.

Правда, багато матеріальних пам’яток та самих звісток безповоротно загинуло, головно завдяки „пильності” і запопадливості російських „збирачів”, що з нечуваним у світі варварством нищили все, що підносило в очах світу постать гетьмана. Все-таки український пієтизм до пам’яток І.Мазепи був сильніший за московську ненависть!

Збираючи по крихтах протягом багатьох років поодинокі звістки, факти і документи про І.Мазепу, досліджуючи самі матеріальні пам’ятки та їх систематизуючи, автор цих рядків певний, що не один читач буде здивований тою колосальною ролею І.Мазепи, яка позначилася в цілому комплексі творчості і яку ми можемо з гідністю окреслити як культуру оригінальну і своєрідну.

Меценатство І.Мазепи – це не примха магната, не бажання здобути собі славу і популярність, як це старалися „висвітлювати” московські автори у своїй злобі.
Іван Мазепа – типовий представник української освіченості, культурного процесу, культурних переживань. Характерне для того світовідчування: пієтизм до світлої минувшини батьківщини, повага до праці людського розуму і рук, сентимент до мистецтва і краси. Меценатство Мазепи – це внутрішня потреба культурної людини, це концентрація відповідного оточення, повітря, серед якого треба жити і працювати, це засіб підвищити єдність і відпорніть нації супроти своїх сусідів, котрі мають „очі завидющі і руки загребущі”.

Сам письменник, знавець мов, поет, музика, бібліофіл і колекціонер, І.Мазепа в рівній мірі цінив кожну галузь мистецтва й уміння. Отже не був одностороннім, примхуватим збирачем і не диваком — рабом речей і цінностей. У всьому добачав виховуючий чинник, духовний сугестивний вплив, господарський та соціальний смисл. І навіть, коли треба було для добра цілого народу відмовитись від матеріальних вигід і тих самих улюблених речей, цінностей і скарбів, – він відмовився без нарікань і творення собі ореолу мучеництва.

Як І.Мазепа підпирав літературу найкраще свідчать численні видання релігійного і світського змісту, що тоді появлялися друком. А треба підкреслити, що ті видання були саме найкращими виданнями взагалі з цілої української продукції – відзначалися гарним друком, прекрасними гравюрами, майстерною оправою.

В добу Мазепи театр у формі шкільної та історичної драми, інтермедії, вертепу та інших був так тісно зв’язаний із школою вищого типу, якою була Київська академія, що меценатство Мазепи тут безсумнівне. В той час шкільна драма не тільки набирає літературної вартості, але приходить народний елемент, як це ми бачимо в популярній драмі „Комедія на Різдво Христове” Дмитра Туптала зі сценою пастухів тощо. Новий тип „трагікомедії” виявляється у творі „Володимир”, автором котрого був професор поетики в Київській академії Феофан Прокопович. Була вона вперше виставлена в академії 3 липня 1705 року і присвячена „добродію і ктитору” гетьману І .Мазепі. Відповідаючи духові часу та інтенціям самого І.Мазепи, провідною думкою драми була боротьба поступу та освіченості із застоєм і темнотою.

Наука, що була тісно зв’язана зі шкільництвом, користувалася найбільшою підтримкою гетьмана, про що свідчать передовсім фонди І.Мазепи на будову Київської академії і самої науки в школі.

Коли П.Алеппський писав, що „серед монастирських (Київської лаври та інших) наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку й філософію та працюють над глибокими питаннями”, то це не була лише куртуазія. Академія в Києві, що була центром науки й освіти, про це свідчить найкраще.

Будинок Київської академії реставровано ґрунтовно коштом гетьмана в 1704 році. Про характер цієї перебудови можемо дізнатись з порівняння гравюр будинку академії І.Щирського (1697-1702) й академічного тезису 1713 року на честь Й.Кроковського. Отже, замість одноповерхової будови в 1704 році постала велика двоповерхова – з подвійними парними вікнами двох вищих поверхів, з бароковими фронтонами і типовим дахом у двох кондигнаціях. Була це справді імпозантна споруда, що гідно репрезентувала українську науку і культуру на цілому Сході Європи.

Велика кількість храмів, фундованих гетьманом І.Мазепою, свідчить про грандіозне будівництво, що стояло на дуже високому технічному і мистецькому рівні. Тоді було створено особливий, оригінальний тип будов, своєрідні технічні засоби, самобутні архітектурні форми, деталі і прикраси, що ціхують національний стиль. Тому навіть у світовій літературі мистецтво цієї доби дістало назву українського чи козацького бароко.

Досить сказати, що І.Мазепа побудував 4 нові величезні церкви, розбудував 5 інших величавих будов старокняжої доби і докінчив будівництво З церков, розпочатих його попередниками. Всі ці 12 храмів зводилися головно протягом 1690-1706 років, при чім найбільш інтенсивно будовано в роках 1695-1700. Дуже інтересні рисунки головніших фундацій І.Мазепи на гравюрі українського гравера І.Мигури 1706 року: Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і Головна церкви лаври, Братська церква на Подолі, церква Всіх Святих над Економною брамою лаври і, правдоподібно, Вознесенська церква в Переяславі.

Дві величезні церкви — Миколаївська на Печерську і Братська на Подолі в Києві належали до типу будов, де в більшій мірі відбилися впливи західноєвропейської архітектури базилікального типу.

Миколаївська соборна церква на Печерську будована в роках 1690-1696 українським архітектором И.Старченком. Будова, виведена в монументальних формах, вражала гармонією окремих частин та архітектурних мас з рухом прямовисних ліній, що стремлять вгору, в простір.

Братська, Богоявленська церква на Подолі в Києві служила храмом для студентів академії. Була побудована в роках 1690-1693 на місці давнішньої дерев’яної церкви часів гетьмана Сагайдачного. Будова подібна до Миколаївської церкви своїм заложенням і загальними масами.

Церква Всіх Святих над Економною брамою Печерської лаври незвичайно цінна тим, що дає найбільш оригінальний тип українських будов, не знаний в архітектурі інших народів та інших стилів. Це – центральна будова в формі так званого грецького рівнораменного хреста з 5 банями. Також окремі форми, деталі й прикраси в своєрідних формах, що свідчать про велику помисловість і творчість українських майстрів. Будова постала в роках 1696-1698.

З будов, які лише докінчувалися коштом І.Мазепи, згадаємо соборну церкву Мгарського монастиря коло Лубен, розпочату гетьманом Самойловичем у роках 1684-1687 і закінчену І.Мазепою в 1687-1688 роках. Головним будівничим церкви був Іван Баптист з Вільна, а його помічником Мартин Томащівський. Також мулярські майстри були українці: Рубан, Василь Галицький, Білецький, Уманський, Процик.

Так само І.Мазепа закінчував будову великої церкви Спаса Лубенського Мгарського монастиря. Немала чинність Мазепи в Чернігові, де він побудував будинок Колегії і дзвіницю Борисо-Глібської церкви. Дехто приписує Мазепі також церкву Спаса Межигірського монастиря і Михайлівську церкву Видубицького монастиря.

Не менш величне діло перевів гетьман І .Мазепа над реставрацією і розбудовою найцінніших пам’яток старокняжої доби. І ця акція відновлення величавих пам’яток минувшини теж належала до закріплення державницьких традицій. А її пам’ятки були, переважно, в поганому стані. Від часів Петра Могили рідко коли реставрувалися, хоч ще зберігали велич та стилістичні риси своїх форм. За Мазепи вони не тільки реставрувалися, а значно розбудовувалися, прибираючи розкішних барокових форм. Правда, при тім втрачали (особливо назовні) свої первісні стилістичні риси, але це вже не вина І.Мазепи, а цілої доби. Таке розуміння реставрації існувало в цілій культурній Європі аж до початку XX століття. І лише в найновіші часи охорона пам’яток старовини прийшла на те, що реставрація їх не мусить порушувати первісних (а навіть новіших) стилістичних особливостей. Зате, завдяки реставрації І.Мазепи, ці дорогоцінні будови не поруйнувалися остаточно та ще донедавна були в доброму стані. Трудно собі уявити, скільки праці, енергії і коштів пішло на відновлення і розбудову цих величавих храмів!

Софійська катедра в Києві, найкраща і найбільша будова старокняжої доби, закладена князем Ярославом Мудрим в 1017 році, при реставрації І.Мазепи в роках 1690-1697 значно змінила свій зовнішній вигляд і розміри.

Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві — це друга найвизначніша будова старокняжої доби, яка була реставрована І.Мазепою.

Головна, соборна церква Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври — це третя найцінніша пам’ятка Києва XI століття. Коштом І.Мазепи була розбудована в 1695-1696 роках. Як свідчать тогочасні гравюри церкви, до трьох первісних нав прибули ще дві бокові, а з західного чола добудовано розкішні фронтони перед входом і над ним.

Троїцька церква над головною брамою лаври, закладена в 1106 році, була подібна  до церкви над славною „Золотою Брамою” в Києві. Реставрована І.Мазепою в 1698 році, дістала високу барокову баню, дві менші бані з боків та широкий фронтон посередині.

І так, нараховуємо не менше 20 величних будов, фундованих і розбудованих гетьманом І.Мазепою протягом 1687-1706 років, себто припадає одна велика будова на кожний рік гетьманування І.Мазепи!

Численні церковні предмети з дорогих металів, з прикрасами, надписами і присвятами, що їх дарував гетьман до різних церков, не тільки не збереглися, але загинули про них самі звістки.

Достеменно знаємо, що гетьман І.Мазепа дарував такі дорогоцінності: срібний кивот (поч. XVIII ст.) до церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря; чаша до св.Софії в Києві; срібна миска (тареля) до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з надписом: „Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Подібний надпис мала також гравірована на міді плащаниця в Єрусалимі, дуже тонка праця невідомого гравера.

Велика кількість металевих виробів у Чернігівському музеї, як оправи книжок, чаші, тарелі, хрести тощо мають ріжні надписи про донаторів, переважно з кіл козацької старшини доби Мазепи. Деякі з них мають надпис: „Во благовременное регіментарство щасливого Панованія своего Іасне велможного Єго Милость Пан Иоан Мазепа Гетман”. Ці збірки були знищені 1941 року під час бомбардування німцями Чернігова.

Книги і колекціонерство були улюбленим заняттям І.Мазепи. Французький дипломат Жан Блюз, що відвідав І.Мазепу в Батурині в кінці 1704 року, писав:
„Володар Мазепа показував свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книги”.
Усі ці збірки і майно гетьмана були знищені і спалені московинами в 1709 році. Не відомі нам жадні реєстри книгозбірні і музею Мазепи. Безсумнівно, що збірки були особливо цінні, коли про них висловлюється француз, що бував у всіх найбільших осередках Європи. Згадувану „збірку зброї” треба розуміти не в буквальному смислі. В ті часи кожну збірку старовини, що мали королі чи інші володарі, звичайно називали „збіркою зброї”, бо володарям личило передовсім мати збірку зброї. Отже, певно, і в збірках Мазепи були інші цінні пам’ятки з української та іншої старовини. А це тим більше, що І.Мазепа не був лише вояком, але високоосвіченою особою, а може, це і передовсім. Тому саме у книгозбірні гетьмана „па кожному кроці видно було латинські книги”. Що Мазепа любив книжки та ще і дуже рідкісні й особливо мистецькі, свідчить історична звістка, що в бібліотеці гетьмана була надзвичайно цінна рукописна книга „Пересопницьке Євангеліє” 1556-1561 років. Вона опинилася в І.Мазепи у 1701 році, згодом гетьман її подарував до катедральної церкви в Переяславі, звідки вона перейшла до Духовної семінарії в Полтаві.

Друге свідоцтво подібного меценатства І.Мазепи маємо з 1704 року, з доби, коли гетьман з 40-тисячною козацькою армією обсаджував цілу Правобережну Україну включно з Галичиною і Волинню та в такий спосіб хотів об’єднати цілу Україну та тримати „під своїм рейментарством”.

Автор цих рядків у 1935 році знайшов у відомому Крехівському монастирі коло Жовкви розкішне видання Євангелія кінця XVII століття, яке було подароване гетьманом І.Мазепою Верхратському монастирю коло Рави-Руської. Про це свідчить довший надпис, писаний українським чи то т.зв. козацьким скорописом: „В обозі Ясновельможного Єго Милости Пана Гетьмана Іоаніїа Мазепи” з зазначенням року 1704. Це досі одинока матеріальна пам’ятка великого чину гетьмана І.Мазепи, коли він об’єднував усі українські землі в соборну цілість.
Меценатство Мазепи сягало не тільки на цілу соборну Україну, а далеко поза її межі, дбаючи про політичні зв’язки на Заході і Сході. Прикладом того служить фундування гетьманом І.Мазепою Євангелія арабською мовою, друкованого в Алепо в Сирії в 1708 році, про що свідчить у ньому передмова з присвятою гетьманові та гравюра з його гербом. Поза тим меценатство І.Мазепи сягало до Палестини, Антіохії, і Александрії, грецького Афону і Царгорода.

…Не могла старшина підрахувати побожних пожертв ясновельможного…

1709 року, відразу по смерті Івана Мазепи, між його небожем по сестрі Станіславом Войнаровським і козацькою старшиною виникла суперечка за гетьманський спадок. Для її вирішення король Карл XII створив комісію, яка кілька днів розбирала цю справу. Вивчаючи латинські акти цієї комісії в науковій робітні Бібліотеки Оссолінеуму, відомий дослідник Михайло Возник натрапив на документ надзвичайно цікавий з точки зору меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи. В ньому зазначено точні видатки та пожертви на різні благодійні цілі. Зокрема зазначається:

„Не доказуємо чогось протилежного й не перечимо, що ясновельможний гетьман мав доходи тільки для своєї особи, але знаємо також добре, що він розкинув і видав їх щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів, на милостині, на позолочення бані Печерської церкви й на відбудову її монастиря св.Сави в Палестині. Промовчуємо багато побожних і милостинних учинків згаданого гетьмана, не можемо того одного поминути мовчанкою, що він саме перед теперішнім повстанням – уже другий рік минає – вислав до Гробу Спасителя на гору Синай, на св.гору Афон і до інших св. місць Палестини тридцять тисяч дукатів, поменшуючи
,,…Після того Войнаровський предложив виказ грошей, що були в Будинцях, який не зберігся,…старшина ось такий виказ особистих видатків Мазепи, що зберігся в її пам’яті від дванадцятьох років:

позолочення бані ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ УСПЕНСЬКОЇ великої ЦЕРКВИ  20.500 дукатів;
мур довкола ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ і ЦЕРКОВ тощо, мільйон;
великий дзвін і дзвіниця до ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ 73.000 золотих;
великий срібний свічник для ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ УСПЕНСЬКОЇ великої ЦЕРКВИ 2.000 імперіалів;
золота чаша і така ж оправа ЄВАНГЕЛІЯ для неї 2.400 дукатів;
золота митра для неї 3.000 дукатів, поминувши прикраси й пожертви для неї;
позолочення бані митрополичого СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ в КИЄВІ 5.000 дукатів, золота чаша для нього 500 дукатів, віднова його 50.000 золотих;
церква КИЇВСЬКОЇ МОГИЛЯНСЬКОЇ КОЛЕГІЇ з ГІМНАЗІЯМИ й ін. більше ніж 200.000 золотих;
соборна церква св.МИКОЛИ КИЇВСЬКОГО з МОНАСТИРЕМ тощо більше ніж 100.000 золотих;
віднова соборної ЦЕРКВИ МОНАСТИРЯ СВ.КИРИЛА за КИЄВОМ більше ніж 10.000 золотих;
вівтар у МЕЖИГІРСЬКОМУ МОНАСТИРІ 10.000 золотих;
фундація новозбудованого єпископського ВОЗНЕСЕНСЬКОГО СОБОРУ в ПЕРЕЯСЛАВІ з монастирем тощо більше ніж 300.000 золотих;
церква в ГЛУХОВІ мурований УСПЕНСЬКИЙ СОБОР ГЛУХІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ 20.000 золотих:
рефектар (трапезна. – Ред.) ГУСТИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ 10.000 золотих;
рефектар ЛУБЕНСЬКОГО МГАРСЬКОГО МОНАСТИРЯ понад 8.000 золотих;
церква СВ.ТРІЙЦІ в БАТУРИНІ понад 20.000 золотих;
незакінчена церква св.МИКОЛИ в БАТУРИНІ 4.000 золотих;
монастирська ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА в ДІГТЯРАХ (Дігтярівці. – Рсд.) 15.000 золотих;
монастирі БАХМАЦЬКИЙ КАМЕНСЬКИИ УСПЕНСЬКИЙ, ЛЮБЕЦЬКИИ АНТОНІЇВ, ДУМНИЦЬКИЙ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ з ЦЕРКВАМИ тощо невідомо скільки;
віднова БОРИСОГЛІБСЬКОГО катедрального МОНАСТИРЯ в ЧЕРНІГОВІ 10.000 золотих;
докінчення будови монастирської соборної ЦЕРКВИ СВ.ТРІЙЦІ там само 10.000 золотих;
МАКОШИНСЬКИЙ МОНАСТИР із ЦЕРКВОЮ св.МИКОЛИ понад 20.000 золотих;
на віднову монастиря св.САВИ дав у БА ТУРИНІ архімандритові, пізнішому патріархові, 50.000 золотих, а на докінчений будови цього ж монастиря й до інших місць ПАЛЕСТИНИ вислав тому ж патріархові 30.000 дукатів;
чаша з чистого золота, лампа та срібний вівтар для БОЖОГО ГРОБУ 20.000 золотих;
срібна рака з п’ятьма срібними свічниками на мощі св. ВАРВАРИ 4.000 імперіалів;
вівтар для церкви у ВІЛЬНІ 10.000 золотих;
підмога православію на руки луцького єпископа Жабокрицького 3.000 золотих;
ЄВАНГЕЛІЯ в арабській мові на руки александрійського патріарха 3.000 золотих.
Дерев’яні церкви: чернігівська св. ІВАНА ЄВАНГЕЛІСТА з вівтарем тощо понад 5.000 золотих;
дві батуринські, ВОСКРЕСЕНСЬКА й ПОКРОВИ БОГОРОДИЦІ з приналежностями понад 15.009 золотих; в селі Прачі понад 15.000 золотих; св. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ в РИЛЬСЬКУ 2.000 золотих.

Не могла старшина підрахувати щедрих пожертв Мазепи на милостині монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам і іншим духовним із ГРЕЦІЇ, ПАЛЕСТИНИ, МОЛДАВІЇ, ВОЛОЩИНИ, СЕРБІЇ, БОЛГАРІЇ, ПОЛЬЩІ й ЛИТВИ, на УКРАЇНІ чужинцям, духовній старшині, різним церквам, українським монастирям, ченцям, студентам і бранцям, але знала, що за 23 роки свого гетьманства давав Мазепа щороку 1.000 золотих на київських бурсаків і 500 золотих ГУСТИНСЬКОМУ МОНАСТИРЕВІ.

За душу покійної гетьманової роздав монастирям і церквам руками канцеляриста Войцеховича 20.000 золотих, за визволення кн.Четвертинького 3.000 золотих, на запис ПЕЧЕРСЬКОМУ МОНАСТИРЕВІ 180.000 імперіалів”…

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

200грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнВимушені переселенці
  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
    Крім організованих груп
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани війни з Росією
    та їхні діти. За наявності посвідчення учасника бойових дій (УБД)

Придбати квитки

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»