Квітка щастя — звичайно розквітає раз на рік; для одних — раз на три-п’ять років, для інших раз у житті. Лише в Купальську ніч бог Перун запалює на папороті цю вогненну квітку, або, як її називають ще в народі, кочедижник. Рівно опівночі в темній глушині, там, куди не доходить курячий голос, із тріскотом, наче грім з неба, вона спалахує, умить виростає вгору і горить блакитним вогнем, але зараз і осипається. Добрі духи навколо неї радіють, а пахощі від її цвітіння ідуть по всьому лісі. Сміливцю, який встигне зірвати цю блискучу, наче полум’ям охоплену квітку, відкриваються всі таємниці світу. Але квітка щастя дається лише молодим хлопцям,  дівчатам вона не трапляється. Щасливець, який відшукає квітку щастя, у змозі причарувати найкращу дівчину, яка, одружившись з ним, буде вічно молода й гарна, а діти — здорові та роботящі. За ту квітку завжди буває страшенна боротьба між злими і добрими духами. Людина споконвіку шукає на землі це чарівне зело кохання. Та нечиста сила не допускає її до чудодійної квітки, краде цвіт папороті собі, тому й вона така всезнаюча й усемогутня.

Здобувши чарівну квітку, треба враз розрізати шкіру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт, щоб квітка вросла в тіло. Тоді лихі сили підіймають страшний ґвалт, вишкірюють на сміливця страшні зуби, щоб перелякати його і забрати цвіт. Але той, хто його втримає, усе на світі знатиме, розумітиме мову всякого створіння, зможе бачити, де в землі закопані скарби, навіть закляті; не боятиметься злих сил та відвертатиме від своєї ниви всяке лихо.