Опубліковано: 10 Кві 2015 11:08
Купало, Купайло, Купайла, Купала, Купалбог, Іван Купала — бог молодості, шлюбу, краси. У пору літнього сонцевороту, коли Сонце в небі найвище, предки відзначали свято Купала (з 23 на 24 червня) — великий шлюб бога літнього розквіту вогню-сонця Семиярила з життєдайною богинею води Даною. Вірили також, що в Іванів день (24 червня) богиня Сонце виїжджає назустріч своєму судженому Місяцю, танцює і розсипається по небу яскравим промінням.
У Купальську ніч, а це якраз середина літа, коли вся природа буяє зеленню, бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов’ю. На цьому святі Земля-Мати має найбільшу чародійну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода — велику життєдайну, всеочищувальну й цілющу силу. Дівчата, святково одягнені, опоясані чорнобильником і духмяними травами, з вінками квітів на головах, разом з неодруженими хлопцями, похапавшись парами за руки, скачуть через вогонь і за тим скаканням ворожать про щастя і одруження. Потім пускають свої віночки за водою, приліпивши до них воскові свічки, і по цих вінках ворожать про свою долю. На Волині і Поділлі юнки приносять із собою прикрашену квітами вербу, ставлять її в землю і кругом цього деревця, яке називають Купайлом, водять хороводи і співають пісень. У відповідний час хлопці вступають у символічну боротьбу з хороводом, забирають вербу і ламають її. Це обрядодійство ототожнюється з літнім поворотом Сонця, початком завмирання плодючих сил природи; таким чином проводжають богиню Сонце у далеку зимову дорогу. Вважається, що скакання через купальський вогонь убезпечує від хвороб, злого чаклування і безплідності. На Купала відкривається Небесна брама, і всі моління людей чують боги. Роса, яка випадає у Купальську ніч, вважається життєдайною і цілющою. За повір’ям, лікарські трави тільки тоді мають велику силу, коли будуть зірвані в Іванову ніч або на зорі Іванового дня — перш ніж висохне з них роса. У чарівну Купальську ніч бог Перун запалює на папороті Квітку щастя, а в лісі можна зустрітися з добрими духами. Але тоді блукають у лісі й відьми, вовкулаки, мерці, лісовики, домовики, потерчата, мавки… Щоб вони не приставали, юнки носять під пахвою полин.
У «Стоглаві» (1551 р.) досить докладно описується поклоніння Купалові. У Густинському літописі (1670 р.) мовиться: «Купало… був богом достатку, як у греків Церера, йому божевільні задля добробуту подяку приносили перед жнивами. Цьому Купалу, бісові, ще й досі подекуди божевільні складають шану, починаючи з червня 23 дня, увечері напередодні різдва Іоана Предтечі, навіть до жнив і далі, таким чином і звечора збирається простолюд обох статей, плетуть собі вінки з духмяних трав або з коріння і, підперезавшись перевеслом, розпалюють вогонь, інколи ж ставлять зелену гілку і, взявшись за руки, бігають навколо вогню, співають пісень, примовляючи Купалом; потім через той вогонь скачуть, тому бісові віддячуючи себе».
У християнські часи цей бог замінився Іваном Хрестителем, до імені якого стали додавати народне прізвисько: Іван Купало. Деякі дослідники, серед них і автор «Синопсису» (1674 р.), вбачають у Купалі чарівну богиню вогню та води, яка володарювала над усіма польовими проростаннями. Те, що під цим божеством розуміли в давній Україні істоту жіночого роду, підтверджується обрядовими іграми, на яких богиня уособлювалася в дереві — вербі, берізці чи тополі, про що є згадки в купальських піснях. Та й з’являється богиня час від часу під своїм власним іменем — Купала, осібно від Івана:
Купала Івана на вулицю звала:
Ходім, Іване, на вулицю
Та підемо в чисте поле,
В чисте поле — жито глядіти
Від змії, від злої відьми.
З історичних джерел відомо, що богу Купалу приносили в жертву хліб — головний плід землі. Також на купальському вогнищі спалювали навіть коней, а також інших тварин, які символізували Сонце. З пом’якшенням культу офірували кішку або лисицю, про що співається в купальських піснях:
Горішняни, долішняни,
Сходьтеся до нас на соботку,
Спечемо вам сліпу кішку.
Запалене колесо на святі Купала — це символ повороту Сонця на зиму. Те саме значення надається і скочуванню запаленого колеса в річку: після свого повороту літнє Сонце починає спускатися з вершини небесної гори, і палюче проміння гаситься в дощових потоках осені, яка скоро настане. Вогонь в Іванову ніч нерідко добувався тертям сухого дерева об старе колесо. Кострища завжди запалювалися живим вогнем; пошановані старші люди добували його тертям і поки продовжували цю роботу, всі, хто зібрався навкруги, стояли у благоговійній тиші, але щойно вогонь спалахував — одразу ж юрба збуджувалася і починала співати радісних пісень.
Про давнє походження цього свята може свідчити одна з купальських пісень, записана на Івано-Франківщині, в якій звертаються до богів Перуна та Лади:
Гей, Ладо! А ти, Перуне,
Отче над Ладом, гей, Перуне,
Дай дочекати, Ладе Купала.
Гей Купала!
Українці-карпаторуси, як і литовці, сходячись на Купальське свято, вшановували богиню життя Ладу, приносячи їй в жертву білого півня. Лада — мати Купала, як і всіх давньоукраїнських богів. Історики зазначають, що свято Лади, яке відзначалося цілий місяць — від 25 травня до 25 червня, закінчувалося великим торжеством Купала. Пізніше богиня всього сущого замінилася у світогляді народу Пречистою Дівою Марією.
Проти обряду Купала в кінці XVI ст. особливо завзято виступав український проповідник Іван Вишенський: «Купала на Хрестителя утопіте і огненне скакання відкиньте, гнівається-бо Хреститель на землю вашу, що в день пам’яті його попускаєте дияволу глумитися вами з вас же самих».
Про бога Купала знаходимо у «Велесовій книзі»: «…коли Купало прийде у вінку, що покладений на голові його, сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів»; «Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам, що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими»; «І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над ворогами, і те маємо творити»; «…славу співати… і Купалбогу, який до митнищ правитиме і всяке омовіння».
