Небо — вважається місцем перебування Бога і ангелів. Небо повітряне — простір від землі до тверді, тобто місце, де царюють птахи. Там бувають повітряні явища і знамення: блискавки, грім, вітер; звідти падає дощ, сніг і град. Небо вишнє — там, де, за народними уявленнями, знаходиться престол Божий і де Бог показує свою велич і славу ангелам та угодникам своїм.

В українських колядках Господь сперечається зі св. Петром про те, що більше — земля чи небо. Цікаво те, що Петро стає переможцем у цій суперечці:

Господь каже, що небо більше,
А Петро каже, що земля більша.
Як изміряли,
То повірили:
Небо меншеньке,
Бо все рівненьке;
Земля більшенька —
Гори-долини.

 Найархаїчнішим космогонічним протиставленням було протиставлення «Небо — Земля». На якихось дуже ранніх стадіях існував культ Неба і його дружини — Матері-Землі. Небо у міфології різних народів — храм богів, найвища і найсвятіша їхня сила; світ Прав. Слова, що означають небо, переважно є і назвами Бога. У стародавніх замовляннях чуємо таке молитовне звернення до Сварога, його дітей та внуків: «Ти, Небо, чуєш! Ти, Небо, бачиш!.. Зорі ви ясні! Зійдіть в чашу брачну, а в моїй чаші вода із загорного студенця; Місяць ти красний! Зійди в мою кліть… Сонце ти привільне! Зійди на мій двір». Небо вважалося «нетлінною ризою Господньою». Предки боготворили небо, вважаючи його вічним царством, з якого ллються сонячні промені, світять і Місяць, і зірки та падає животворний дощ. Небо не одне, а їх багато, гадали предки. Усі небесні світила — це одна родина: Сонце колись було в образі жінки; Місяць — чоловік, а зорі— то їхні дітки, як про те співається в колядках. Головним божеством неба вважався Сварог, бо він саме небо і його світло. Бог Сварог живе на Сьомому небі. Пізніше Сварога заступив Перун, бог війни і миру. У небесному царстві живуть сини Сварога — Сварожичі. Там живе божественний його син Дажбог-Сонце. Разом із Сонцем Дажбожим приходять на землю і життя людини, урожай, приплід худоби. Для всеплодючої Матері-Землі Небо — це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. Але видиме небо — то лише частина всього безмежжя. Спалахом блискавиць бог Перун на мить відкриває його, і лише під час Страшного суду Всебог відкриє все небо: тоді вогонь Сварога спалить усе навкруги.

 Небо також уявлялося горою. Ця міфічна гора, яка часто згадується у переказах, називається скляною або кришталевою. На ній стоять золоті палаци, ростуть дерева з золотими яблуками, шкірка яких миттю заживляє рани; жива вода б’є ключем, а золота, срібла і дорогоцінних каменів не злічити. Нічне небо, усіяне такими скарбами, уявлялося божественним покровом. Світло-голубе, яскраве небо, вважалося, знаходиться за хмарами або за дощовим морем; щоб досягнути царства Сонця, Місяця і зірок, треба перепливти повітряні води. Таким чином, небо уявлялося островом, оточеним з усіх боків водами. Про такий чарівний острів Буян згадують народні замовляння.