Глухий — ознака, яка приписувалася нечистим духам, грішникам і була пов’язана з потойбічним світом. Глухоту сприймали як Божу кару за гріхи, як результат батьківських прокльонів, як показник неправедності людини і т. ін. З глухою людиною остерігалися товаришувати і ріднитися, укладати угоди, разом відправлятися у дорогу, глухим не дозволялося брати участь у ритуальних і суспільних справах.

Зв’язок глухоти з «чужим світом» простежується у повір’ях стосовно покійників. Українці Карпат вважали, наприклад, що померлий чує все, що відбувається, поки присутній у хаті, і втрачає цю здатність, коли його виносять звідти. Про це свідчить і поширений у Карпатах вислів «глухий ангел», який стосувався померлої нехрещеної дитини, тобто того, хто не до кінця завершив перехід в «інший світ», не сприйняв Слова Божого.

Слово «глухий» означає також найбільш небезпечний період ночі, коли нечиста сила особливо страшна для людини. Глухими вважали і деяких демонічних персонажів, інколи лісовика. В Україні «глухою гілкою» називають гілку з густою хвоєю або листям, схожу на гніздо, де любить селитися нечиста сила. Згідно з південнослов’янським повір’ям, людина може стати глухою, коли почує писк убитої нею жаби, і т. ін.

Щоб не втратити слух, у сербів заборонялося прясти в період від Паски до Вознесіння; болгари забороняли працювати у Глухий вівторок (на першому тижні Великого посту), снувати у день Сорока мучеників, використовувати в їжу м’ясо глухарів як обділеної Богом птиці і т. п. Поширеним був звичай підслуховувати молодят під час шлюбної ночі, щоб їхні діти не були глухими. Серед магічних засобів лікування глухоти найбільш популярним було стояння під дзвоном під час вінчання, на Паску, Благовіщення та ін.