Опубліковано: 31 Сер 2009 20:48
Приміщення для утримування домашньої худоби. На Прикарпатті звалися стайнями, подекуди на Поліссі – одринями, у Карпатах – кошарами. Будували хліви з тих же матеріалів, що й хати. На Півдні України їх приміщення були або земляні, або очеретяні. В середній смузі — майже всюди плетені з лози або хмизу, на півночі і в Карпатах — зрубні, каркасно-дильовані, складені з брусів. На Надніпрянщині як правило хлів використовувався для худоби, а стайня для волів та коней.
Плетені хліви обмазувалися рідко, зокрема ті, в яких утримували корів та овець. Іноді їх робили з подвійної огорожі, набиваючи простір між плотами гноєм із землею. На Подністров’ї хліви будували з каменю, який був переважно з причілкового боку. Будівля обладнувалася «продухами» (спеціальними дерев’яними трубами на стелі), якими виводилось застояне, важке повітря зі стайні.
Вірування
В хліві, за віруваннями українців, селився хлівник — охоронець домашньої худоби, покровителем якої був бог Велес. Хлівник не завжди дружно співіснує з домовиком. Господар, коли чув постуки та пищання на горищі, казав: «Це домовик з хлівником борсаються». Хлівник завжди намагається сприяти, щоб плодилася свійська худоба, а тому господар мав визначитися, якої масті заводити тварин, щоб догодити хлівнику. Щодосвіта, посіпуючи півнів за хвости, хлівник змушував їх подавати голос — «щоб будили господарів до праці». При переїзді на інше помешкання господар завжди припрошував з собою, крім домовика, ще й хлівника.
