Опубліковано: 01 Кві 2015 13:02
Денниця — ранішня зоря, що запалює сонячний світильник; мати, дочка або сестра Сонця, кохана Місяця, до якого її ревнує Сонце. Разом з іншими Зорями — божественними дівами — Денниця прислуговує Сонцю і дивиться за його білими кіньми. У сербській пісні вранці вставала діва
І Денницю вірну молила:
«О Деннице, о сестрице!
Подай мені світлості твоєї
Для моєї молодості».
В одному з давніх замовлянь читаємо: «Встахом заутра и помолихсе Господу Богу и дьннице». У литовській пісні співається: «Місяць женився на Сонці. Тоді була перша весна — Сонце встало дуже рано, а Місяць засоромився, заховався. Він закохався у Денницю і блукав один по небу; і розгнівався Перкун, розрубав його мечем: «Навіщо ти кинув Сонце!? Чому закохався у Денницю!? Чому шляєшся один уночі!?» Про любов Місяця до Денниці свідчить білоруська пісня:
Перебор-Місячек, перебор!
Всіх зірочок перебрав,
Одну собі зірочку сподобав:
Хоч вона і маленька, да ясненька,
Між всіма зірочками значненька.
За християнськими уявленнями, Денниця — ранішня зоря, її ім’я латиною — Люцифер (світлоносний), на згадку про падшого архангела, який перед тим був найзавзятішим прославителем Бога.
