Лада (Жива) — богиня світової гармонії, краси та любові, Велика Мати всього сущого. А.Фамінцин вважав, що Лада — богиня шлюбу і веселощів, пов ’язана з весняними і весільними обрядами. У стародавніх колядках та щедрівках співається, що богиня Лада принесла світові живу воду, прийшовши до людей по веселці з немовлям на голові, з пшеничним колосом та квітами. У руці вона тримала червоне яблуко з виноградною ягодою. Немовля означало втілений світ, а яблуко, як і яйце, — початок усього сущого. У богині Лади двійко нерозлучних дітей-близнят: Леля, чарівна богиня кохання, та Полель, бог світлого дня. Лада — не лише богиня Всесвіту та мати Сонця, а й Жива — живителька та подателька благ, богиня радості, розваг і всілякого добробуту. Щорічно богиня Лада, коли зустрічаються перші зорі в сузір’ї Перуна (Стрільця), народжує нове Сонце — Сонце зимового сонцестояння. Цей день (24 грудня) є також святом Сварога-Зодіака. 12 ночей творили вони разом Всесвіт. Свято Великої Лади відзначалося з піснями цілий місяць — від 25 травня до 25 червня.

В усіх обрядах, пов’язаних з дощем, згадується ім’я Лади. У деяких веснянках прямо звертаються до неї як до богині родючості, кохання і шлюбу:

Благослови, мати,
Ой мати Лада, мати,
Весну закликати!

При зустрічі весни (починаючи з 1 березня) співали обрядові пісні-веснянки про любов, що її запалює Лада у серцях дівчат та хлопців. У цих піснях часто повторюється приспів зі словами Лада або Ладо. У багатьох місцевостях велику богиню називають царівною або королівною. Цар-дівицю народні казки зображують богинею зорі і богинею-громницею. Далеко, у країні вічного літа, в золотому палаці Цар-дівиці зберігається жива вода або, згідно з іншим переказом, вода ця витікає з її білих рук і ніг. Шлях до країни Цар-дівиці лежить через широке море (небо), а вхід туди охороняє дванадцятиголовий змій. Світла діва, богиня зорі і разом з тим богиня-громниця (Лада-Фрея), розганяючи нічний морок, відмикає небесні ворота на світанку, посилаючи на землю росу і дощ. В холодну зимову пору Лада ув’язнена густими хмарами і туманами — до того часу, коли не розквітне по весні полум’яна квітка Перуна.

Як Ілля-пророк замінив у народних повір’ях і міфічних переказах Перуна, так само вшанування язичницької богині весняних гроз і земної родючості Лади перенесене на Пречисту Діву Марію. В піснях про неї іноді співається як про сестру Іллі Громовика; при розподілі Всесвіту він дав їй грому небесного, а на весіллі Місяця їй дістався живий вогонь.

Виходячи з фольклорних даних Лада була загальним балто-слов’янським божеством. Також «ладо» — це слово, яким називали дорогу любу особу — не тільки чоловічої, а й жіночої статі. Наприклад, у казці звертаються до царівни: «Царівно, ладо моє, мостіте мости!» А царівна до царя: «Цареньку, вже й помостили, ладо моє, вже й помостили!».