Опубліковано: 26 Тра 2012 11:16
3 червня 2012 року о 14-00 в день Святої Трійці, або як ще називали його прадіди – «Клечальну неділю» – одне з найвеличніших православних свят наших прадідів, під благовіст церковних дзвонів, відкриється великий благодійний етно-фестиваль «Трійця на «Мамаєвій Слободі».
Благодійний фестиваль «Трійця на «Мамаєвій Слободі» є спільним заходом «Клубу Успішних Жінок» та козацького селища «Мамаєва Слобода». Кошти від фестивалю підуть на відродження православного храму XVII-XVIII ст.. в давній козацькій столиці, славному від віків місті Чигирин та на підтримку Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».
В програмі фестивалю:
- Концерт церковних дзвонів козацької ставропігійної церкви Покрова Пресвятої Богородиці
- Фестиваль духовної музики за участі церковних хорів
- Магічні співи від найчарівнішої з учасниць конкурсу «Голос Країни» на каналі 1+1 ILLARIA
- Народні гуляння. Відтворення фольклорним колективом давнього обряду «Водіння Куста»
- Конкурс вишиванок
- Арт-вернісаж
- Ярмарок та містечко народних майстрів
А також традиційні для козацького селища народні забави та гуляння.
Дрес-код заходу – вишиванка.
Початок подій 3 червня 2012 року о 14-00.
«Клечальна неділя» в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» розпочнеться на світанку зі Служби Божої в козацькій ставропігійній церкві Покрова Пресвятої Богородиці:
7-30 – Сповідь
8-00 – Святкова Літургія.
9-30 – Освячення зілля.
Пам`ятаю, коли я був маленьким, то моя мама наламавши кленового та липового гілля прикрашала клечанням хату із середини та знадвору: пахучим татарським зіллям заквітчувала образи, клала його зверху на печі, вішала на жердку, мостила на підвіконні біля вікон, вперемішку з ромашками та іншим різнотрав`ям, розсипала товстим килимом по долівці, бо то була клечальна неділя. З давніх давен наші прабабусі на воротах осель вішали вінки з гілля й квітів, зелені м’яти, любистку, чебрецю, волошок, татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого дрєвка, полину та іншого запашного зілля, яке, за повір’ями, могло відганяти нечисту силу.
Такі вінки й трави наші прабабусі пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин. Давньослов`янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців Наддніпрянщини у звичаях ставити на Трійцю клечення у вигляді берізок, кленів і ясечків на подвір’ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у прикрашанні хатньої стріхи гілками й різними духмяними травами та квітами. В кінці травня набираються соком перші трави, тож починається косовиця — запасання сіна на зиму для худоби. На «Мамаєвій Слободі» буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти. Тож ми продовжуємо відроджувати наші давні самобутні традиції, саме так, як це робили наші праматері, прикрашаючи на «Мамаєвій Слободі» зеленими гілками та різнотрав`ям «клечанням» козацькі хати.
Також на Зелені свята, на Київському Поліссі побутував дуже давній звичай – «водіння Куста». В обряді брали участь лише дівчата. Вони збиралися десь у гаю або лузі, обирали серед себе високу струнку найгарнішу дівчину та наряджали Кустом. Прибирали її з ніг до голови, так щоб ніхто не міг впізнати. Обвішували зеленими гілками з клену, липи або в’язу. До них вплітали шовкову траву любистку та м’яти. З гілок робився й вінок. Подруги дівчину-Куста обдаровували намистом – «щоб жито колосилось чисто», стрічкою – «щоб була гарна молодичка».
У гурті із Кустом мала бути непарна кількість дівчат — три, п’ять або сім. Узявшись попід руки, вони з троїцькими піснями йшли через все село, ходили від хати до хати. Посередині — замаєний зеленню Куст, який увесь час мовчав, вшановуючи цим пращурів, через те, що вірування в Куста були пов’язані із культом померлих, які о цій порі нібито з’являлися на землю й тимчасово перебували у трійчаній зелені.
Господарі чекали приходу Куста. Якщо він оминав чиюсь хату, це вважалося великою образою. Заходячи до оселі бажали щастя, здоров’я та всіляких гараздів. У текстах пісень звучали мотиви кохання та заміжжя тому, що дерево, в народній уяві, бачилося як образ родоводу: коріння – предки, стовбур – батьки, а гілки – діти. Казали: «Дерево розгалужується гілками, а рід множиться дітками ».
Гурт обдаровували грошима, цукерками, яйцями, пиріжками й млинцями, які спеціально готували до цього дня. У тих у кого побував Куст, має бути гарний врожай і все добре в хазяйстві. Кустове клечання зберігали у хаті. Ним мили голову, якщо боліла, полоскали горло від ангіни й використовували як оберіг від мишей.
По закінченню обходів дворів, дерево вели назад до гаю. Там дівчат вже чекали парубки. Починалося масове гуляння: водили хороводи, танцювали та співали.
Козак Левушківського куреня Війська Запорозького Низового Костянтин Олійник.
Наша пісня пролітає з краю в край… Цвіт-калино, Україно, розцвітай!
