Року Божого 2010, 2 жовтня о 12-00 були оголошені офіційні результати, щодо виклику нащадків Війська Запорозького Низового до козаків Російської Федерації на «Двобій честі».

Українські козаки підкували білого коня, як символ незвойованої лицарської гідності.

Секунданти з українського боку в особі керівництва “Ліги каскадерів” України та Ради Отаманів Українського козацтва оголосили козакам Російської Федерації технічну поразку.

Переможцем достроково була названа команда українських козаків під орудою Отамана Олега ЮРЧИШИНА.

Оскільки Отамани Російського козацтва нехтуючи своїм “Кодексом честі” козака, котрий опублікований на головній сторінці офіційного сайту Всевеликого Війська Донського так і не дали відповідь на виклик оголошений українським козацтвом в День Незалежності України.

Така принизлива для лицарської честі та гідності, тобто відверто антикозацька поведінка Отаманів Всевеликого Війська Донського є на превеликий сором ганебною традицією.

Мало хто з сучасників здогадується, що саме Донське козацтво взяло найжвавішу участь в руйнуванні Запорозької Січі у 1775 році.

В тій брудній військовій кампанії з ліквідації “Матері-Січі” брало участь дванадцять полків та одинадцять ескадронів Донського козацтва.

Православні Донські козаки так захопилися, що за свідченнями сучасників сокирами рубали царські врата в козацькій січовій церкві в ім`я Покрова Пресвятої Богородиці, котрі були виготовлені з масивного литого золота, обдирали святі образи, випалювали золототкані ризи. Жоден дорогоцінний камінчик не сховався від «христолюбивого» православного воїнства. За «подвиги» здійснені в цій військовій кампанії, тоді ще підполковник (а пізніше Наказной Атаман Донского казачьего Войска, генерал от кавалерии, граф Российской империи ) Денисов Федор Петрович стає Георгіївським кавалером, тобто нагороджується Орденом Святого Георгія IV ступеня, Указом імператриці Катерини ІІ від 10.07.1775 р.  

Один із цих дванадцяти полків Донського козацтва ще дуже довго гарнізоном стояв на попелищі Запорозької Січі і як «цепний пес» Катерини ІІ стеріг, аби «степові орли» знову не повернулись до свого вільного гнізда…  

Царів немає, імперії немає, зате традиції ігнорування Отаманами Всевеликого Війська Донського «кодексу честі» козака залишаються незмінними навіть через 235 років після свавільного руйнування Запорозької Січі.

Як же ж великі Отамани Донського козацтва  могли приїхати до нас на «Двобій честі» та святкувати спільно 1100-річницю відзначення Дня Покрова Пресвятої Богородиці, якщо вони підсвідомо розуміють, що є великими грішниками, бо ж перед тим як приїжджати до нас, нащадків Війська Запорозького Низового на «Двобій честі»  треба було б її по-перше мати, оту гонорову «козацьку честь», по-друге, варто було б офіційно вибачитись за руйнування  колиски козацтва та  пограбунок  Січової Покровської церкви, аналог якої і відтворено у нас в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» в серці столиці України місті Києві.

По завершені оголошення переможців «Двобою честі» відбулась презентація книги, котра безпосередньо стосується козацтва та українського війська, автор С.Шаменков “Піхота українських гетьманів у 17 ст. Одяг, озброєння, спорядження, прапори”. Видавництво Темпора.

Після презентації цієї цікавої книги, методом відтворення живої історії, розпочалась реконструкція бою козацького загону проти польсько-литовського підрозділу жовнірів та мушкетерів, як наочна ілюстрація військових подій 1651 року, що мали місце під час наступу польсько-литовських військ на Київ.

Реконструкція бою за переправу через витік річки Либідь була присвячена 362-річниці визвольної боротьби українського народу під проводом Гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького.

Неочікувана поразка козацьких військ під Берестечком була сильним ударом для визвольних змагань українського народу, проте, на жаль не єдиним. Важливе значення для закріплення перемог Речі Посполитої у тому нещасливому для українського козацтва 1651 році мав успішний наступ об`єднаних польсько-литовських військ з Білорусії на Київ.

Гетьман Великого Князівства Литовського Януш Радзивілл вирушив на Київ з півночі, водночас із фронтальним наступом польської армії на Волинь, щоб завдати козацькій республіці несподіваний удар із флангу. Назустріч об`єднаним польсько-литовським силам стрімким маршем, проте лише з двома полками вирушив чернігівський полковник Мартин Небаба, в його підпорядкуванні були Чернігівський та Ніжинський козацькі полки. Сили були аж занадто нерівними, тож у кривавій битві під Ріпками 26 червня 1651 року майже всі козаки полягли геройською смертю. Загинув і славний козак Мартин Небаба. Зброя, табір, спорядження та козацькі прапори дістались князю Янушу Радзивіллові. Польсько-литовське військо, після кількох невдалих спроб здобути Чернігів, просувалося в напрямку Києва.

Щоб прикрити давню столицю «чубатих слов`ян» Богдан Хмельницький залишив у тилу київський козацький полк під командуванням Антона Ждановича.

Що міг зробити один козацький полк проти цілої армії професійних вояків, навербованих по всій Європі. Проте, козаки відважно кинулись на зустріч супротивнику. Бої розгорнулись спочатку під Вишгородом, а вже потім на території теперішньої Оболоні…

Саме таку сутичку козацького загону з одним із передових підрозділів військ Януша Радзивілла, що намагаються обійти Київ з південного заходу й раптовим наскоком заволодіти стратегічно важливим мостом біля витоку річки Либідь, буде реконструйовано 2 та 3 жовтня 2010 року на «Мамаєвій Слободі».

Учасники – військово-історичні групи.

Українських козаків представляли:
Печерська сотня реєстрового козацтва Предримирського (армія Богдана Хмельницького) під орудою курінного Отамана Олександра Харченка.

Польсько-литовський підрозділ представляли:
Гетьманські мушкетери І. Виговського (під час реконструкції репрезентують підрозділи армії Великого князівства Литовського під орудою гетьмана Януша Радзивілла) під командуванням Сергія Шаменкова.

Розклад заходу:

2 жовтня:
12.30-13.00-знайомство глядачів з групами,огляд військово-історичних таборів, демонстрація реплік зброї та спорядження вояків 17 століття.
13.00-13.30-презентація груп.
13.30-14.00-підготовка до бою (налагодження мушкетів,набиття набоїв, молитви)
14.00-14.30-реконструкція єпізоду військових дій кампанії 1651 року.
14.30-16.00-козацький обід (з приготуванням автентичних блюд військово-польової кухні 17 століття)
16.00-18.00-Муштри,стрільби з мушкетів та луків, фехтування.

3 жовтня:
11.00-13.00-огляд військово-історичних таборів, демонстація реплік зброї та спорядження.
14.00-16.00-Муштри,стрільби та фехтування.

Заклик козаків до православного люду України у ХVII ст.: „Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто ладен стерпіти усілякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті – приставай до нас. Не треба боятися смерті: від неї не вбережешся. Таке козацьке життя”.

…Саме тому, серед ворогів  української землі, стосовно козаків виникла навіть така легенда, буцімто вони помирали справжньою смертю не після першої, не після другої та й навіть не після третьої, а лише після четвертої смертельної рани…

Отакі були наші прадіди – лицарі Війська Запорозького Низового!