Всі добре чули про славнозвісні чайні церемонії і на деяких російськомовних сайтах навіть так і вказано: «майстер-класи з чайної церемонії», це подається як просвітництво українців. Ба навіть написано, чай для японця, як для українця сало. Гидко звичайно, адже в добу середньовіччя запорізьких козаків прирівнювали до лицарів «Мальтійського Ордену», однак ці доморощені писаки про це ні чичирк не знають, ні про історію, ні про культуру та традиції землі, на якій вони народились та виросли.

Наші прадіди козаки добрий звичай мали, бо ж знали в який час воювати, а в який веселитися та вживати хмільні напої, адже ж воювати козакові треба тверезому, щоб добре можна було потім, за мирної годиноньки – пити й гуляти, гарні мислі мати…

Це ми до того, що у козаків була своя церемонія вживання вареної горілки – «Варенухи» одного з найулюбленіших напоїв 17-18 столітть в Наддніпрянській Україні.

Шляхта та козаки заздалегідь змовившись посилали до шинка пахолка із жменею золотих дукатів та талерів з тим, аби наступного вечора зібратися всім гуртом і гучно крикнути: «Ерго бібамус»! (лат. – випиймо!).

Варенуху не наливали, а насипали спеціальним корячком у так звані кухлі – філіжанки…

Ось як описує письменник Олександр Ільченко в своєму химерному романі з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» спосіб та один із рецептів приготування «Варенухи»:

Іван Покиван спритно помагав Чужій Молодиці переливати в чари та келехи киплячу варенуху, дванадцять дзигаревих годин варену в горщику, щільно замазаному тістом або глиною, з міцної горілки — з сухими грушами, яблуками, хвигами, родзинками, вишнями, сливами, ріжками, імбиром, гвоздикою, цинамоном, мушкатом, стрючкуватим перцем та липовим медом, – допомагав шинкарці переливати на припічку киплячу варенуху, що з неї, з нового горщика щойно зняли широку затичку, зроблену з хлібної скоринки, і хмільна пара спалахувала пекельним синім полум’ям над чарами та коряками, і скоро вже стояла перед кожним гультяєм посудина, і всі взяли до рук те вогнисте люциперове питво.

Взяв свою чарку й Михайлик. І здригнулась ненароком з першою в житті чаркою юнацька рука. І хлюпнула на стіл варенуха, і заколивалось на столі кволеньке синє полум’я.

Цей хмільний гарячий напій надихав ще Івана Котляревського, котрий згадує «Варенуху» в «Енеїді»:

…Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець,

Що трохи не увередився,

Пішовши з Гандзею в танець.

В обох підківки забряжчали,

Жижки од танців задрижали,

Вистрибовавши гоцака.

Еней, матню в кулак прибравши

І нe до соли примовлявши,

Садив крутенько гайдука.

А послі танців варенухи.

По філіжанці піднесли;

І молодиці-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дідона кріпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всі тогді пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п’яні спати полягали;

Енея ж ледве повели…

Відомо, що на території так званого хутора Суботів (доречі, чи може називатись поселення хутором, якщо там мешкало близько трьох тисяч осіб) родового маєтка Гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького знаходилось два шинки, де навіть заморських послів пригощали «Варенухою».

Класик української літератури Іван Нечуй-Левицький в одному із своїх творів, наводе приклад, як частувала гостей вареною Катерина Хмельницька: «Незабаром винесли в садок стіл, а на столі поставили срібні жбани з варенухою. Варенуха була чудова, зварена з меду, з узвару, з родзинок та калини, з дорогої горілки і дорогого вина… Медовий та винний дух з кубків та кухликів розлився попід грушами і змішався з важкими пахощами квіток, васильків, м’яти, рути та гвоздиків. Гості кинулись до столу, як бджоли до меду, і обступили стіл. Солодкий і наркотичний дух варенухи… приманив навіть панів із садка».

Тож відроджуючи традиції, ми – як центр народознавства, хочемо запропонувати до Вашої уваги дегустацію «Варенухи» в «Шинку – коса над чаркою» на «Мамаєвій Слободі», уявивши себе січовим рубакою, що спільно з побратимами насолоджується вільними від «війни» хвилинами, і як наші прадіди за мирної годиноньки – пити й гуляти, гарні мислі мати…

Зараз, перед Новим Роком у пошуковій системі Google два найбільш популярних питання, котрі цікавлять людей: це по-перше – як правильно цілуватись? А по-друге, що подарувати на Новий Рік?

Пропонуємо Вам подарувати своїм друзям зоряне небо над «Мамаєвою Слободою» та романтичний вечір в «Шинку – коса над чаркою», де крім варенухи можна продегустувати й інші традиційні хмільні напої доби середньовіччя.

Замовлення для приготування варенухи (а вона за давньою технологією готується в печі від 12 до 24 годин) приймаються за телефоном: 093-872-48-77; 361-98-48.

Інші деталі сценарію цього дійства – церемонії вживання «Варенухи» ми залишаємо в таємниці, з тим, аби Ваше свято (корпоратив) стало для Вас романтичною несподіванкою…

«Ерго бібамус!» (лат. – випиймо!) так, як це робили наші прадіди, шляхта та козаки!