Народні майстри, казкарі та козаки запрошують в подорож у дитинство наших прабабусь та прадідусів!

Гасло заходу: Скажемо тверде козацьке НІ перелицюванню нашого фольклору, а саме української казки, бо ж витворена нашими прадідами українська казка має повне право друкуватись в Україні рідною мовою!

23 жовтня о 14-й годині в козацькому селищі  «Мамаєва Слобода»  Лірник Сашко розкаже свою особливу казку про  «Солом’яного бичка»…

Матеріалізація казки відбудеться так:  за акторів слугуватимуть повнорозмірні казкові персонажі з соломи (бичок висотою понад 1 метр), глини (ведмідь, вовк, лисиця та заєць) та тканини (дід та баба). Їх перед цим зі своїми вихованцями та усіма охочими зроблять народні майстри. Казкою нагадаємо дорослим босоногі миті, а дітей навчимо творити руками.

Учасників очікує частування гарбузовою кашею, а також заохочення у вигляді печатних медових пряників та дипломів зі справжнісінькою козацькою сургучовою печаткою Війська Запорозького Низового.

Сценарій дійства:

• 14:00 – початок майстер-класу з усіма охочими
• 15:30 – Казка Лірника Сашка з виготовленими персонажами.

Майстер-класи проводитимуть майстри:

• Ірина Білай – майстер соломкоплетіння, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Робитиме Солом`яного бичка.
• Людмила Проценко – майстриня-лялькарка. Робитиме діда та бабу.
• Любов Мельничук – гончар. Робитиме ведмедя, вовка, лисицю, зайця.
• Лірник Сашко – казкар.
• Олександр Гончаренко – кобзар. Музичний супровід на кобзі та сопілці.   

 «Рукотворна казка на Мамаєвій Слободі»  під гаслом: «Ні, перелицюванню українського фольклору!» це спільний захід  інтернет-проекту «Рукотвори» та  Центру народознавства «Козак Мамай».

Впродовж року планується провести фестиваль «рукотворних казок»: Солом`яний бичок, Рукавичка, Сірко, Лисичка-сестричка та вовк-панібрат, Колобок, Яйце-райце, Курочка-ряба, Коза-дереза, Телесик, Котигорошко, Цап та баран, Пан Коцький.

“Проект “Рукотворна казка” наголошує на важливості читання дітям автентичних українських казок саме рідною українською мовою, а не перекладені варіанти іноземною, щоб дитина змалку відчувала нерозривність поколінь. Мова – це найважливіший зв’язковий елемент між сьогоденням і минулим. Перелицьовані на іншу мову казки не передають всю повноту творчої енергії, яку накопичив народ за багато століть. Казка для дитини це перший життєвий урок, який дозволяє передати основні моральні принципи народу, його світогляд та особливості”.

Відкритий лист казкаря Сашка Лірника.

Дорогі українські дітки, а також їх українські матусі та татусі!

Пише вам цього коротенького листа казкар Лірник Сашко.
Все життя я збираю, складаю і оповідаю казки для вас. Знаю їх цілий мішок і маленьку торбиночку на додачу. А ще знаю одну надзвичайну і сокровенну таємницю, яку зараз вам і відкрию. Ось вона:

Українські діти – найслухняніші та найдобріші діти на цілім світі, а все це тому, що у нас є власні й неповторні українські казки, теж найдобріші у цілому світі.

Наші сусіди намагаються їх перекласти всіма мовами, бо вони вчать людей творити добро.
А наша ж з вами свята справа – слухати їх, запам`ятовувати та зберігати.

Сокровенна ж таємниця полягає в тому, що казка лише тоді має свою надзвичайну чудодійну й магічну силу, коли звучить мовою – якою її склали, цебто мовою наших пращурів – козацькою мовою. Слухаючи її ми розуміємо голоси наших прадідів з глибини віків і відчуваємо себе українцями.

Ще як наші прабабусі та прадідусі були малюками і, лежачи в люльці, пацались ногами, то їм їхні бабусі та дідусі розповідали про те, як правильно треба жити в світі, щоб добро множилось.
Це були різні казки, героями яких були: Лисичка-сестричка та Вовчик-панібрат, Курочка-ряба, Коза-дереза, пан Коцький, Телесик, Котигорошко, Колобок, Сірко, Солом`яний бичок, Рукавичка…

Приходьте до мене в гості в козацьке селище «Мамаєва Слобода» до козацького коша творити живу українську казку разом зі мною та моїми побратимами козаками.

Дітки, приходьте і своїх батьків приводьте. Будемо казкувати разом! І будемо вчитися її розповідати разом, щоб колись і ви стали казкарями для своїх дітей та онуків. А головне – будьте українцями, найпривітнішим народом у світі, найдобрішим, наймудрішим і найвеселішим!  

Щиро Ваш Лірник Сашко.

Наводимо один із варіантів української народної казки:

«Солом’яний бичок»

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають: що зароблять, те проїдять, та й нема. От баба й напалася на діда;
—    Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою,
—    Та навіщо тобі той бичок здався?
—    Ти зроби, а я вже знаю навіщо, — каже баба.
Дід — нічого робити — узяв зробив солом’яного бичка й осмолив його. От на ранок погнала баба солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль ще й приказує;
—    Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Пряла, пряла, поки й задрімала.
Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь; наскочив на бичка;
—    Хто ти такий? — питає.
—    Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
Ведмідь каже:
—    Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!
Бичок нічого не каже, мовчить. Ведмідь тоді його за бік — нумо смолу віддирати! Віддирав, віддирав, та й зав’яз зубами, що й ніяк не вирве, Смикав-смикав, тяг-тяг — затяг того бичка хтозна-куди!
От баба прокидається — аж бичка й нема.
—    Ох мені лихо велике! Де ж це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.
Та мерщій днище з гребенем на плечі — й додому. Коли дивиться — ведмідь
у бору бичка тягає. Вона до діда:
— Діду, діду, наш бичок ведмедя привів, іди його злови! Дід вискочив, віддер ведмедя та й укинув його в льох.
От на другий день, ще ні світ ні зоря, а баба вже набрала кужелю та й погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль та й приказує: -— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли  це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк — та до бичка:
—    Хто ти такий? — питає.
—    Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений!
—    Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай мені смоли бік
засмолити, бо це ж капосні собаки геть обідрали!
—    Бери! — каже бичок солом’яний.
Вовк зараз до бичка — нумо смолу віддирати! Дер, дер та зубами й ув`яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Смикає, вовтузиться з тим бичком — ніяк не вирветься!
Прокидається баба — аж бичка й не видко. Думає: «Мабуть, мій бичок уже додому побрів», — та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, сказала дідові — дід і вовчика в льох укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти; сіла під могилою та й заснула.
Біжить лисичка.
-— Хто ти такий? — питає бичка.
—    Я бичок-троетячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
—    Ох дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи
шкури не зняли!
—    Бери! — каже бичок.
Коли ж і лисиця ув’язла зубами — ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у льох і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали. От як назбиралось їх, дід сів над лядою та давай гострити ножа.
—    Діду, діду, навіщо ти ножа гостриш? — ведмідь питає.
—    Хочу пошити з твоєї шкури і собі, й бабі кожуха, — жартує дід.
—    Ох, дідусю, пусти мене краще на волю! Я тобі багато меду принесу,
—    Ну, дивись! — каже дід; узяв та й випустив ведмедика.
А сам сів над лядою, знову ножа гострить. Вовк його й питає:
—    Діду, діду, навіщо ти ножа гостриш?
—    Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
—    Ой дідусю, відпусти мене, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
—    Гляди ж! — каже дід, та випустив і вовка.
Сидить та мовби ще ножа гострить. Лисичка виткнула писочок, питає:
—    Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
—    У лисички, — жартує дід, — гарна шкурка на комірець, то оце хочу зняти.
—    Ох, не знімай з мене шкурки, дідусю, я тобі за те й гусей, і курей принесу!
Пустив дід і лисичку. Зостався один зайчик; проситься:
—    Ох, пусти й мене, дідусю, на волю, — я тобі стрічок, сережок, намиста
всякого нанесу!
Пустив дід і його. От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:
—    Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивися!
Дід вийшов, коли ж то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв той мед, та тільки ліг, аж у двері знов — дер-дер!
Вийшов з хати, — аж вовк повен двір овець понагонив.
От незабаром лисичка принесла курей, гусей, усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий, і баба рада.
Узяли вони, попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли! А солом’яний бичок зостався стояти на сонці, поки й розтав.

Перелицьований варіант української народної казки «Солом`яний бичок» у російськомовному варіанті в якому зовсім інша енергетика.

«Соломенный бычок»

Жили-были дедушка да бабушка. Была у них внучка Танюшка. Сидят они как-то раз у своего дома, а мимо пастух стадо коров гонит. Рядом с одной коровой .бежит бычок — черненький, маленький. Где подпрыгнет, где подскочит. Очень хороший бычок. Танюшка и говорит:
–  Вот бы нам такого бычка.
Дедушка думал-думал и придумал:
– Достану для Танюшки бычка. А где достанет, не сказал.
Вот настала ночь. Бабка легла спать, Танюшка легла спать, Кошка легла спать, собака легла спать, только дедушка не лег. Пошел он в лес, собрал с елок полное ведро смолы и вернулся домой. Бабка спит, Танюшка спит, кошка спит, собака спит, куры тоже уснули, один дедушка не спит — теленочка мастерит. Взял он соломы, сделал из нее туловище. Взял четыре палки, сделал ноги. Потом приделал голову, рожки, а затем всего смолой обмазал. И вышел у дедушки соломенный бычок, смоляной бочок. Посмотрел дедушка на бычка — хороший бычок! Правда, чего-то у него не хватает. Чего же у него не хватает? Стал дедушка рассматривать — рожки есть, ножки есть, а вот хвоста-то нет! Взял дедушка и приладил хвостик. И едва успел хвост приладить, как смоляной бычок сам в сарай побежал.

Встали утром Танюшка с бабушкой, вышли во двор, а по двору гуляет соломенный бычок, смоляной бочок. Обрадовалась Танюшка и повела бычка пастись. Пригнала на крутой бережок, на зеленый лужок, за веревочку привязала, а сама домой пошла. А бычок траву ест, хвостиком помахивает.

Вот выходит из лесу мишка-медведь. Стоит бычок к лесу задом, не шелохнется, лишь шкурка на солнышке блестит.
«Ишь, жирный какой, — думает мишка- медведь, — съем бычка».
Вот медведь бочком, бочком к бычку подобрался, схватил его… да и прилип. А бычок хвостиком взмахнул и пошел домой. Топ-топ…
Испугался медведь и просит: — Соломенный бычок, смоляной бочок, отпусти меня в лес! А бычок шагает, медведя за собой тащит.
На крылечке же и дедушка, и бабушка, и Танюшка сидят, бычка встречают. Смотрят, а он медведя привел.
Вот так бычок! — говорит дедушка.
Глядите, какого здоровенного медведя нашел. Сошью теперь себе настоящую медвежью шубу. Теплую-претеплую. Испугался медведь и просит:
Дедушка, бабушка, Танюшка, не губите меня, отпустите меня, я вам за это из лесу меду принесу.
Отлепил дедушка медвежью лапу от спины соломенного бычка. Бросился медведь в лес. Только его и видели!
На другой день Танюшка опять погнала бычка пастись. Бычок траву ест, хвостиком помахивает. Тут приходит из лесу волчище — серый хвостище. Кругом осмотрелся и увидел бычка. Подкрался волк, зубами щелк и вцепился бычку в бок. Вцепился да и завяз в смоле. Волк туда, волк сюда, волк и так и сяк. Не вырваться серому! Вот и стал он просить бычка:
— Быченька-бычок, смоляной бочок, отпусти меня в лес.
А бычок будто не слышит, повернулся и идет домой. Топ-топ! — и пришел.
Заметил старик волка и говорит:
Эй! Вот кого сегодня бычок привел! Будет у меня волчья шуба.
Испугался серый волк:
Ой, старичок, отпусти меня в лес, я тебе за это мешок орехов принесу. Освободил дедушка волка — только того и видели.
И на третий день бычок пошел пастись. Ходит по лужку, травку ест. Вдруг выскочил из лесу зайчик- побегайчик. Смотрит на бычка и удивляется: что это за бычок здесь гуляет ? Подбежал к нему, тронул лапкой и прилип.
Ай, ай, ай! — заплакал зайчик-побегайчик.
А,бычок потопал себе вперед и привел его домой.
Какой молодец бычок! — радуется дедушка. — Сошью теперь Танюшке рукавички заячьи. Мягкие да пушистые. А заинька просит:

Отпустите меня, пожалуйста! Я вам капустки принесу да ленточку красную для Танюшки.
Освободил старик зайкину лапку. Ускакал заинька. Под вечер сели дедушка с бабушкой да внучка Танюшка на крылечке. Видят, бежит медведь к ним  во двор, несет целый улей меду — вот вам! Не успели мед взять, как бежит серый волк, несет мешок орехов — пожалуйста! Не успели орехи взять, как бежит заинька, кочан капусты несет да ленточку красную для Танюшки — возьмите скорее!

Никто не обманул…

Мета започаткованого проекту: зупинити перелицювання української духовної спадщини, а відтак достукатись до сердець власників видавництв та друкарень з тим, аби вони хоча б українські народні казки в Україні видавали мовою оригіналу. Бо ж вони, оті казки, складались нашими прапрадідами – «чубатими слов`янами»  в далекі часи Віщого Бояна, котрий згадується ще в «Слові о полку Ігоревім».