"Рукотворна казка №2" на "Мамаєвій Слободі" – спільний проект інтернет-проекту "Рукотвори" та Центру народознавства "Козак Мамай"
Опубліковано: 25 Лис 2010 12:15

В козацькому селищі «Мамаєва Слобода» 28 листопада 2010 року о 12-00 буде представлена казкова рукавичка, розміром близько 5 метрів, тобто з руку Велетня. Від «холоду» у неї зможуть вільно поміститися не тільки всі герої казки «Рукавичка»:  песик, мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовк, кабан, ведмідь, а й з десяток дітей. Цим текстильним виробом інтернет-проект «Рукотвори»  під керівництвом Катерини Качур та Центр народознавства «Козак Мамай» під керівництвом козака Левушківського куреня Війська Запорозького Низового Костянтина Олійника продовжують започатковану в жовтні 2010 року акцію матеріалізації українських народних казок.

Під супровід знаного кобзаря та казкаря Олександра Гончаренка діти, що прийдуть на захід, інсценізують українську народну казку «Рукавичка». Методом гри з-поміж усіх охочих оберуть маленьких акторів.

А до цього, при допомозі народних майстрів, дітки з паперу виріжуть по рукавичці–витинанці.

За казкою, рукавичка від великої кількості звірів, що залізли всередину, ледь не тріснула. Тож приходьте й подивіться, скільки людей зможуть зігрітися у «рукотворній слобідській рукавичці». На нашу думку, це не менш ніж 15-20 дітлахів. Аби це перевірити, потрібно прийти до нас на гостину.

Майстри:

Світлана Рак – майстриня-витинанкарка.

Дітям (до 12 років) з батьками вхід безкоштовний!

Сценарій дійства:

Найбільш активні маленькі учасники отримають подарунки, головними із яких будуть кілька рукавичок від всесвітньовідомого українського кутюр`є Оксани Караванської.

Відкритий лист до малюків від всесвітньовідомого дизайнера Оксани КАРАВАНСЬКОЇ.

Люба малеча та любі батьки!

Хочу сказати, що наші народні казки – це не просто частина фольклору та історії, це також спосіб передачі досвіду від покоління до покоління. Наприклад, я виросла на цих казках, у дитинстві найулюбленішими були Рукавичка та Коза-дереза. Багато чому можна навчитися з мудрості наших казок, і завжди вони будуть начасі, адже і зараз навколо нас стільки «козів-дерезів»… Мої діти дуже люблять казку про Телесика. І знаєте, я пишаюся тим, що перекладають саме наші казки!

А от наша з вами справа – берегти та плекати народну творчість, переказувати її дітям, адже кожна наша казка, як справжній діамант, і, чим більше діамантів, тим багатша Україна!

От вам і казочка, а мені бубликів в’язочка.

З любов’ю, Оксана Караванська

Довідка:

Оксана Караванська є одним із найкреативніших дизайнерів України. ЇЇ шоу завжди яскраві та феєричні, колекції гостро модні, обов’язково українські та абсолютно непередбачувані. Оксана є членом Експертного комітету Української Ради Моди. Серед важливих подій останнього часу: показ колекції Оксани Караванської осінь-зима 2009-2010 у рамках Pret-a-Porter Paris The Heart of Fashion (Париж, Франція), а також весна-літо 2010 – у Нью-Йорку.

 “Рукотворна казка на “Мамаєвій Слободі”  під гаслом: «Ні, перелицюванню українського фольклору!» – це спільний захід  інтернет-проекту «Рукотвори» та  Центру народознавства «Козак Мамай», який триватиме протягом року до вересня 2011р.

У 1907 році вперше побачили світ українські «Народні казки», вибрані для дітей, котрі упорядкував Борис Грінченко (1863-1910рр.) – Лицар Духу, письменник, укладач всім відомого чотиритомного «Словаря української мови», збирач і публікатор народної творчості, громадський діяч і просвітитель.

Щедро обдарований природою і титанічно працьови­тий, Б.Грінченко все ж не розкрив себе повністю, надто багато довелося йому зазнати лихих поворотів долі. Син дрібного поміщика, в родині якого намагалися виховувати «по-панськи», рано, хоч і безсистемно, почав читати. До тринадцяти років встиг познайомитися з багатьма тво­рами літератури, пробував писати сам. Велике враження справив на нього «Кобзар» Т.Шевченка, і він починає писати українською і навіть збирати матеріали до словника.

Громадські інтереси Б.Грінченка формуються під впливом народництва. 29 грудня 1879 р. він потрапляє до в’язниці за читання «Парової машини» С.Подолинського. Юнак відмовляється сказати, від кого одержав книжку, і проведені у холодній тюремній камері півтора місяця даються взнаки — тут він захворів на сухоти, що й спри­чинило передчасну смерть. Арешт позбавив Б.Грінченка й можливості одержати повноцінну освіту, відтоді він був змушений здобувати її самотужки. Склавши іспит на на­родного вчителя, він працює у сільських школах і попри матеріальну скруту живе активним духовним життям: збирає пісні, казки й перекази, складає книгозбірню для сільських дітей і сам створює рукописні книжечки для них, писані друкованими літерами. За граматикою та читан­кою Б.Грінченка вчилася і його донька Настя й учні (зго­дом, 1911 року, вже по смерті Б.Грінченка, його дружина М.Грінченко (М.Загірня) видає «Рідне слово», де використа­ні рукописні книжки). Просвітницька ідея спонукає Б.Грінченка до перекладів з Г.Гейне, Й.В.Гете, В.Гюго, А.Франса, О.Пушкіна, Ф.Шіллера, до створення життєписів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, до публікації численних популярних збірок та фольклорних творів для масового читача («Колоски», «Мудра дівчина», «З народного поля», «Думи кобзарські» та ін.). Серед них була і збірка «Українські народні казки, вибрані для дітей» (видана вперше 1907 року, згодом вит­римала не одне перевидання).

В 20-30-х роках минулого століття сатанинський сталінський режим, розбудовуючи модифіковану Російську імперію під новою назвою Совецькій Союз, голодоморами й репресіями плюндрував нашу землю, мільйонами знищуючи український нарід.

 Українська інтелігенція, яка не була ще розстріляна чи замордована голодом, перебуваючи на будовах «Дальстроя» в Сибіру чи на Соловках,  не  мала жодної реальної змоги боронити свій національний фольклор, як і багато інших підвалин нашої  справжньої  історії та духовності, від зазіхань зажерливого супостата. Здобуток попередніх поколінь українців – національний фольклор, упорядкований в тому числі й Б.Грінченком, а саме українська народна казка, – зазнав у цей час, говорячи сучасною мовою, брудної рейдерської атаки або ж перелицювання з боку «ідеологів імперії». Один із таких сталінських будівничих-ідеологів, а попросту кажучи, незважаючи на свій дворянський титул, злодюга-плагіатор,  і був відомий письменник, граф Алєксєй Ніколаєвіч Толстой (1883р. -1945р.), який безсоромно поцупив у Б.Грінченка, видані ще у 1907 році «Українські народні казки», переклав їх та з гордістю видав  під назвою «Русскіє народниє сказкі», хоча прадіди росіян до цих казок не мали жодного стосунку, хіба що тільки вони були написані кирилицею…

Алєксєй Ніколаєвіч пише: «Чтобы понять тайну русского народа, его величие, нужно хорошо и глубоко узнать его прошлое: нашу историю, коренные узлы её, трагические и творческие эпохи, в которых завязывался русский характер».  Тобто, по-мародерськи, красти чужу інтелектуальну власність, історію, землю, археологічні артефакти, культурні цінності завше було і є буденною практикою для російського дворянства, навіть якщо це служба злочинному сталінському режиму, адже для возвеличення імперії все годиться.

Як пишуть про графа сучасні російські біографи: «Не уклонились от внимания писателя  и русские народные сказки, Толстой делал пересказы и обработки текстов наиболее запомнившихся, полюбившихся ему фольклорных произведений (а кому ж не подобається українська народна казка, видана Б.Грінченком ще у 1907році?). Уже с первых шагов в отечественной и мировой литературе Алексей Николаевич Толстой поставил себе цель: быть страстным приверженцем родного, близкого ему с детства фольклора, русского народного устного творчества; поздний период творчества писателя отмечен грандиозными фольклористическими идеями» (ще б пак!).

Як не безпідставно стверджують теперішні російські біографи: « Для Алексея Толстого переработка народных сказок была долгой и сложной задачей. Если верить его словам, то из многочисленных вариаций русской и народной сказки (це б то українського краденого та перелицьованого фольклору) он отбирал самые интересные, обогащенные истинно народными языковыми оборотами и удивительными сюжетными подробностями сказки, которые могли пригодиться детям и родителям в освоении русской народной культуры (насправді української давньої культури), её истории.

Ми не проти, аби українську народну казку перекладали мовами багатьох народів, адже наша казка, насправді, закликає дітей бути добрими, щирими, лагідними, але при цьому діти мають знати, що герої казок: «Коза-Дереза», «Глупый Волк», «Гуси-Лебеди», «Заяц-хваста», «Звери в яме», «Иван коровий сын», «Как лиса училась летать», «Кот и Лиса», «Кот – серый лоб», «Козел да Баран», «Кочеток и Курочка», «Теремок», «Рукавичка», «Кривая Уточка», «Кузьма Скоробагатый», «Лиса и Журавль», «Лиса и Заяц», «Лиса и Рак», «Медведь и Лиса», «Медведь и Собака», «Медведь липовая нога», «Овца, Лиса и Волк», «Петушок золотой гребешок», «Пан Коцкий», «Курочка ряба», «Колобок» та багато інших, є, насправді, не «русскіми народнимі детскімі сказкамі», а перелицьованим українським фольклором, здобутком давніх українців. Чомусь росіяни перекладаючи своєю мовою, наприклад казку про «Червону шапочку» чи «Попелюшку» не пишуть що це російська народна казка, між тим до українських духовних історичних та матеріальних надбань відношення дещо інше.

Сучасні росіяни захищають наукові роботи та дисертації стосовно формування дитячої психології та впливу на них казкових героїв: Півника, Курочки, Колобка та інших персонажів,  продовжуючи закріплювати за собою раніш вкрадене та перелицьоване чуже духовне надбання.

Тому не дивно, що на обкладинках книг з надписом «Русские народные сказки», котрі продаються в Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Сімферополі, Полтаві та інших містах України, є, зокрема, й такі слова, призначені і для наших українських дітей: «Говорят, что в давние-давние времена случались на свете всякие чудеса: рукавички вырастали размером с дом, только что испеченный Колобок мог запросто отправиться в странствие, а звери разговаривали друг с другом и с людьми. Когда это было, тепер уж никто не вспомнит. Зато остались с тех пор прекрасные русские сказки: «Рукавичка», «Колобок», «Соломеный Бычок», «Курочка ряба», «Волк и Лиса» и многие-многие другие. Садись-ка, малыш, поближе и слушай…»

Певна справа, добродії з Москви, які видають подібні книжки, не дуже переймаються, яким робом був вкрадений цілий пласт української духовної спадщини та безсовісно переіменований під назвою «Русские народные сказки». Сучасні продовжувачі справи А.Толстого напевне сподівались, що за останні 80 років, з часу крадіжки графом наших українських казок, ми казковим чином все забули, цебто, як сказано було вище: «Когда это было, тепер уж никто не вспомнит».

Помиляєтесь, «добродії», – ми  згадали, саме тому й проводимо протягом року наш проект «Рукотворна казка», який спрямований проти безсоромного перелицювання та крадіжки  українського національного фольклору, котрий складався нашими прадідами ще в часи, коли вони були козаками. Тож нагадуємо, що гаслом селища «Козака Мамая» є «Реконкіста» –  іспанською «відвоювання» – відвоювання дідівського духовного та історичного спадку.

Нехай славиться земля наша, наречена прадідами від віків Україною!

Казка «Рукавичка» із збірки «Українські народні казки» Б.ГРІНЧЕНКА, виданої у Києві в 1907 році.

Рукавичка

Ішов дід лісом, а за їм бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: «Тут я буду жити».

Коли це жаба плига та й питає:

А хто, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка. А ти хто?

Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

-Іди!

От уже їх двоє. От біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:

А хто, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

-Іди!

От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:

А хто, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зай­чик-побігайчик. А ти хто?

А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик, та й собі до рукавички, питається:

А хто, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик- побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

Та я вовчик-братік. Пустіть і мене!

Та вже йди!

Уліз і той, — уже їх і п’ятеро. Де не взявся, — біжить кабан:

Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик- побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братік. А ти хто?

Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

Та вже влізу, — пустіть!

Та що вже з тобою робити, — йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщить кущами, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:

А хто тут, хто в цій рукавичці?

Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик- побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братік та кабан- іклан. А ти хто?

Гу-гу-гу! Якого вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пус­тіть і мене!

Де ми тебе пустимо, коли й так тісно?

Та якось будемо.

Та вже йди, тільки з краєчку.

Уліз і той — семеро стало, та так же тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, ба­чить — лежить рукавичка та й ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавич­ку.

Украдена графом Алєксєєм Толстим та переіменована на російську народну казку «Теремок», українська народна казка «Рукавичка», із збірки «Українські народні казки» Б.ГРІНЧЕНКА, виданої у Києві в 1907 році.

Теремок (українська народна казка «Рукавичка»)

 

Ехал мужик с горшками и потерял один горшок. Прилетела муха-горюха и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт? Видит — никого нет. Она залетела в горшок и стала

там жить-поживать.

Прилетел комар-пискун и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха. А ты кто?

Я комар-пискун.

Ступай ко мне жить. Вот они стали жить вдвоём.

Прибежала мышка-погрызуха и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун. А ты кто?

Я мышка-погрызуха.

Ступай к нам жить.

Стали они жить втроём.

Прискакала лягушка-квакушка и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызуха. А ты кто?

Я лягушка-квакушка.

Ступай к нам жить. Стали они жить вчетвером. Бежит зайчик и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызуха.

Я, лягушка-квакушка. А ты кто?

Я заюнок-кривоног, по горке скок.

Ступай к нам жить. Стали они жить впятером. Бежала мимо лиса и спрашивает:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызуха.

Я, лягушка-квакушка.

Я, заюнок-кривоног, по горке скок. А ты кто?

Я лиса — при беседе краса.

Ступай к нам жить. Стали они жить вшестером. Прибежал волк:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызуха.

Я, лягушка-квакушка.

Я, заюнок-кривоног, по горке скок.

Я, лиса — при беседе краса. А ты кто?

Я волк-волчище — из-за куста хватыш.

Ступай к нам жить.

Вот живут они семеро все вместе — и горя мало. Пришёл медведь и стучится:

Чей домок-теремок? Кто в тереме живёт?

Я, муха-горюха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызуха.

Я, лягушка-квакушка.

Я, заюнок-кривоног, по горке скок.

Я, лиса — при беседе краса.

Я, волк-волчище — из-за куста хватыш. А ты кто?

Я вам всем пригнётыш.

Сел медведь на горшок. Горшок раздавил и всех зверей распугал.

Мета започаткованого проекту: зупинити перелицювання української духовної спадщини, а відтак достукатись до сердець власників видавництв та друкарень з тим, аби вони хоча б українські народні казки в Україні видавали мовою оригіналу. Бо ж вони, оті казки, складались нашими прапрадідами – «чубатими слов`янами»  в далекі часи Віщого Бояна, котрий згадується ще в «Слові о полку Ігоревім».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

150грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнВимушені переселенці
  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
    Крім організованих груп
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани війни з Росією
    та їхні діти. За наявності посвідчення учасника бойових дій (УБД)

Придбати квитки

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»