Три роки тому назад до нас звернулась відомий режисер «Мосфільму» Наталя Бондарчук, донька всесвітньознаного режисера і актора Сергія Бондарчука («Судьба человека», «Война и мир», «Тихий Дон»), з проханням провести зйомки фільму про Миколу Васильовича Гоголя на “Мамаєвій Слободі”. Фільм знімався «Мосфільмом» з нагоди 200-ліття з Дня народження Миколи Гоголя. Його назва – «Гоголь. Ближайший».   Враховуючи те, що Микола Гоголь є українцем, більше того, нащадком давнього козацького роду, «Мамаєва Слобода» не взяла з «Мосфільма» за зйомки ні копійки. Так само, до речі, зробили і в Сорочинцях. Після «Мамаєвої Слободи» московські гості поїхали знімати кінокартину до Італії.

Напередодні Нового 2012 року та Різдва на «Мамаєвій Слободі» започаткована святкова програма для дорослих під назвою «Ерго бібамус» (лат. “випиймо!”). Між тим для дітей ми також хочемо запропонувати новий новорічний романтичний проект!

Оголошуємо в період з 1 грудня 2011 р. по 28 січня 2012 р.:

Всеукраїнський конкурс на кращий аматорський міні-фільм, знятий мобільним телефоном на території козацького селища «Мамаєва Слобода» за мотивами повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Умови конкурсу:

• Зйомки здійснюються на “Мамаєвій Слободі” на тему “Ніч перед Різдвом” тільки на мобільний телефон;
•  герої фільму – Оксана і Вакула, Катерина ІІ, Потьомкін, Дяк і Солоха, козаки Чуб, Свербигуз і Пацюк, Чорт та інші мешканці українського села;
•  мова фільму – дитяча та юнацька мова спілкування Миколи Гоголя (українська);
  
• тривалість готового фільму не повинна перевищувати 10 хв.;
•  готовий фільм повинен бути зданий до 21 січня 2012 року, тобто надісланий на електронну адресу: mamayevasloboda@gmail.com
• автори фільму обов’язково повинні  вказати свій вік, клас та поштову адресу школи.

Результати конкурсу:

• Усі готові фільми, зняті на “Мамаєвій Слободі” на мобільний телефон, будуть викладені на сайті “Мамаєвої Слободи” та в YouTube;
•  10 найкращих  фільмів (обраних за кількістю переглядів) будуть показані на головній площі “Мамаєвої Слободи”, та саме з них компетентне журі вибере переможця;
•  переможець отримає гарантовані подарунки від “Козацького селища “Мамаєва Слобода” та  спонсорів конкурсу.

P.S. Учням та вчителям із інших міст та сіл України, котрі бажають взяти участь у конкурсі, за попередньою домовленістю із адміністрацію «Мамаєвої Слободи» під час зимових канікул на одну добу може бути надана можливість для проживання безпосередньо на території козацького селища, в одній із хат чи у козацькому бурдюзі (міні-готель, хостел).

Також за пільговими цінами учням та вчителям може бути надане дворазове харчування. Меню складене зі страв середньовічної козацької кухні (борщ, юшка, куліш, тетеря, соломаха, рубці, галушки, вареники, пиріжки, узвар та гербата (трав`яний козацький чай).

Телефон для бронювання місць у козацькій хаті чи бурдюзі (міні-готель, хостел): 044-361-98-48; або ж пишіть на ел. адресою: mamayevasloboda@gmail.com

Надприродне та буденне у повісті М. Гоголя “Ніч перед Різдвом”

Повість правнука спадкових і здавна славних на Україні корінних козацьких родів Миколи Гоголя “Ніч перед Різдвом” входить до першої збірки письменника “Вечори на хуторі біля Диканьки”. В цих повістях «Великий українець» із щемом і трепетом у серці майстерно описує щирий і до болі рідний український край, саме ті місця, де в землі було закопано його пуп – святій дідівській землі, по якій він зробив свої перші дитячі кроки. Як правдивий українець, Микола Гоголь намагається показати химерну душу козацького краю, давню культуру простих українців, котра під його майстерною рукою набуває рис від комічного до фантастичного, показуючи нерозривну цілісну романтичну сутність душі українця – воїна-хлібороба, що повнокровно може жити лише у поєднанні із природним оточенням рідної землі під гордою назвою Україна.

Дивовижно чарівна зоряна ніч перед Різдвом в однойменній повісті Миколи Гоголя розпочинається ніби б то із нереальної казкової події…

Із бовдура (димаря) однієї з біленьких українських хат чорними клубками піднялась хмара диму, а  разом із ним стрімко вилетіла верхи на мітлі чепурна українська молодиця – відьма. В тих місцях неба, де вона пролітала, зірки зникали одна по одній. Таким робом, за невеликий час відьма назбирала їх повнісінький оберемок. В цей час чорт, що й собі також з’явився у нічному небі, обпікаючи пучки пальців, вхопив золоторогого  місяця та запхав його до кишені. Враз  над селом зробились такі густі сутінки, так темно, хоч в око стрель, ні гич не можна було розгледіти, що вже казати про стежку до хати, навіть дорогу до шинку важко було знайти звичайному бурлаці…

До несхочу позабавлявшись у небі й відчувши крижаний холод, чепурна відьма чимдуж прослизнула назад до хатнього димаря й знову перетворилася на звичайнісіньку собі зугарну молодицю на  ймення Солоха. За нею на селі йшла лиха слава чарівниці та звабниці, бо ж Солоха зналася на відьомстві. Та що там зналася? Вона й була справжнісінькою відьмою, бо вміла крепко-накрепко причаровувати до себе вельможних панів-козаків!

А між тим чорт, теж слідом за Солохою, навпростець, через пічний димар, пірнув до хати, в якій мешкала  метка козачка Солоха…

Але якої тільки чудасії не буває у святкову ніч в козацькому краї, в ніч перед Різдвом! Проте, яке ж свято між козаками обходиться без іскристих жартів та сміху! Сміються та регочуть парубки й дівчата, мандруючи із звіздами та колядками від обійстя до обійстя, від хати до хати. Рве пупа від сміху й читач над козаками, котрим у різдвяну ніч притьом забаглося, чи то пак закортілось навідатися до чепурної Солохи «поколядувати». Проте геть ніхто з Солошиних статечних залицяльників: ані пан голова, ані дяк, ні козак Чуб та й сам чорт – не хотіли, щоб їх там хтось узрів, бо якому ж «добродію» потрібен лихий поголос. То ж хитра молодиця Солоха не знаходить нічого кращого, як сховати своїх незугарних полюбовників у мішки з-під вугілля… Чи варто описувати словами, який кумедний та пришелепкуватий вигляд має статечна сільська еліта, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що то кимось наколядовані наїдки: книші, паляниці, ковбаси, коржі та ковбики!

Перед Різдвом і коваль Вакула запроста охляп (без сідла) верхи на самому чорті мандрує з Диканьки до Петербурга, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у Петербурзі з запорожцями, парубок дивом потрапляє до царського палацу, тож цариці нічого не залишається, як подарувати закоханому відчайдуху свої власні черевички.

Дивується та гигоче читач і над пузатим химородником Пацюком, котрий застосовує свої надприродні козацькі вміння під час вечері. Він, як бувалий козак-характерник, сидів на долівці, підіпхавши під себе ноги по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, та смачно сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу галушки зубами.  Вареники ж самі летіли до нього з миски прямісінько в роззявлений рот, тож запорозький галдовник Пацюк обтяжував себе тільки тим, що жував та ковтав їжу.

Добро завжди повинно бути з кулаками, зло і темрява обов`язково будуть отримувати поразку. Тож у ніч перед Різдвом чорт, який хотів поглумитися з українських козаків, сам потрапив у халепу, адже замість того, щоб дошкулити молодому ковалю, якого він люто ненавидів за його малярські здібності, які Вакула проявив у буцімто «неканонічних», як тепер би сказали деякі запопадливі москвофільські доброзичливці, розписах української церкви. Адже як написав Микола Гоголь: «Коваль був богобоязлива людина й малював часто образи святих, і тепер ще можна знайти в Т… церкві його євангеліста Луку. Але тріумфом його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні у правому притворі, на якій зобразив він святого Петра в день страшного суду з ключами в руках, як той виганяв з пекла нечисту силу; переляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою погибель, а замкнені колись грішники били й ганяли його батогами, поліняками і всім, що під руку трапилось. У той час, як майстер працював над цією картиною й малював її на великій дерев’яній дошці, чорт з усієї сили намагався перешкоджати йому; штовхав невидимо під руку, хапав із горна в кузні попіл і обсипав ним картину; та, незважаючи на все, роботу було закінчено, дошку внесено до церкви і вправлено у стіну в притворі, і з того часу чорт заприсягся мститися ковалеві…». Ну що тут сказати – для нечестивих чортів все істинно-самобутньо українське й у наш час є незаконним, цебто, як вони стверджують, неканонічним…

Натомість нечистий змушений був виконати всі бажання Вакули. Нагородою ж для нечистого стали три шпарких гарячих козацьких удари лозиною по кудлатій чортяцькій пиці та спині!

Чарівне та комічне поєднання у повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» красномовно ілюструє незламний оптимізм українського козацького народу у боротьбі з нечистою силою. Добро обов`язково переможе!

ГОГОЛЬ Микола Васильович (1809—1852) — Великий українець. Народився у с. Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтав­ської обл.). В 1821—28 навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. Був нащадком славних і знатних козацьких родів. Через бабусю Т. Лизогуб продовжував роди Лизогубів, Танських та Забіл, був прямим нащадком гетьманів М. і П. Дорошенків та І. Скоропадського. Залишається гіпотезою твердження про спадкоємний зв’язок письмен­ника з волинськими Гоголями, насамперед із козацьким полковником 17 ст. Остапом Гоголем. Хоча батько Миколи Гоголя напо­лягав на цьому факті без наміру отримати будь-яку вигоду; він посилався на грамоту короля Яна III Собеського, і, голов­не, його аргументи були визнані сучасниками. Мати Миколи Гоголя теж була з дуже давнього козацько-старшинського роду — роду Косяровських, близькою родичкою Д. Трощинського, який також мав глибоке козацьке коріння, відзначався укра­їнофільськими настроями, влаштував у своєму маєтку Кибинцях театр і взагалі осередок української культури; управителем його маєтку був батько письменника — Ва­силь Панасович Гоголь (1777-1825; також письменник писав українською і російською мовами, був автором кількох інтермедій з українського життя). 

З 1828 Микола Гоголь жив у Петербурзі, в 1836-48 — за кордоном. Після повернення з подорожі за кордоном деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса). Помер за загадкових обставин у Москві.

З дитинства Микола Гоголь цікавився українським фольклором та історією, насамперед доби козаччини. У зрілому віці Микола Гоголь планував написати фундаментальну історію України в 6 томах.

Рідною землею для письменника завжди зали­шалася Україна, яка асо­ціювалася в нього з періодом Гетьманщини — добою авто­номної козацької держави. Козаччина і посткозаччина — одна із центральних тем збірок повістей Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1832) і «Миргород» (1835).

Повість «Пропала грамота» відтворює часи поступового занепаду козацтва у 2-й пол. 18 ст. Письменник захоплюється звитягою і безмежним розгулом запорожців, але з жалем констатує безповорот­ність тих часів.

Одним із найвизначніших творів Миколи Гоголя й усієї російської літе­ратури 1-ї пол. 19 ст. є повість «Тарас Бульба», написана 1835, потім під впливом російської шовіністичної імперської цензури доповнена й перероблена автором у 1842, але до неї автор повертав­ся протягом всього життя аж до своєї трагічної смерті.

Увага! До відома росіян: у 1846 році у книзі відомих відвідувачів у Карлсбаді Микола Гоголь особисто записався українцем!