Нащадки славних Запорожців! 24 серпня 2012 року, в День Незалежності України, Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» запрошує всіх, хто вважає себе Українцем, на «Шевченківські читання», присвячені віршу Великого Кобзаря «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

В програмі «Шевченківських читань»:

Урочиста демонстрація бойових козацьких стягів Київського полку часів козацької держави гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького.

Залп із козацьких гармат на честь Дня Незалежності України.

Читання творів Великого Пророка: читання розпочнуться із вірша «І мертвим, і живим…». Усі бажаючі зможуть піднятися на кін (сцену) і напам’ять продекламувати або ж прочитати з книги один або кілька віршів Тараса Григоровича Шевченка.

Виступ кобзарів.

На майдані «Мамаєвої Слободи» відбудеться показовий шабельний бій козаків верхи на конях проти підрозділу загарбників.

Початок заходу 24 серпня 2012 року о 12-00.

Послання Пророка «І мертвим і живим …» – дуже сучасне й за своїм ідейним підтекстом має разючо викривальний сатиричний зміст. Тарас Григорович Шевченко, вдаючись до іронії, уїдливо висміює мудрування української псевдоеліти. Поет-пророк викриває зарозумілість та чванство новобагатьків, котрі хизуються своєю «європейською освіченістю», а насправді є «дрімучими ординськими азіатами». Згодьтесь, яка ж то освіченість, коли псевдоеліта навіть не знає правдивої історії свого народу. Сучасні перевертні з українськими прізвищами цураються мови своїх дідів-козаків та не хочуть її ні знати, ні навіть чути. Більше того – гидують мовою, якою написане Пересопницьке Євангеліє (на цьому Євангеліє беруть присягу президенти України).

Україна та її народ були б щасливими, аби ці безбатченки ніколи не повертались назад звідти, куди вони так полюбляють їздити. Поет в рядках свого вірша з гіркотою зазначає, що ці перевертні колись, можливо, і вивчать рідну мову та історію свого давнього народу, але якщо їм накаже «німець» – їхній найбільший авторитет. Наших безбатченків-перевертнів ваблять принади чужих земель, страви, одяг, культура, мова. Франція, Німеччина, Італія, Іспанія – там вони можуть видавати себе за аристократів. Як і тоді в XIX ст., коли Шевченко писав своє пророче послання, так і зараз псевдоаристократи живуть у розкошах десь на Пальма-де-Майорка за рахунок експлуатації кріпаків – простих людей праці.

Тарас Шевченко показує брехливе фарисейство і водночас хижу натуру «добродійників» неньки України – доморощених посіпак-підпанків. Він пише про них: «… шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв»; «… кайданами міняються, правдою торгують…»; «…щоб ви не вертались, щоб там і здихали, де ви поросли…».  Ці слова Пророка розвінчують фальшиве українолюбство ряджених скоморохів – псевдопатріотів.

Головна мета вірша-послання – нагадування інтелігенції про її святий обов`язок перед власним народом. Як і тоді, так і зараз, твір піднімає широкий спектр проблем:

По-перше – мови, як одного із засобів національної самоідентифікації;

По-друге – правдиве прочитання історії українських земель;

По-третє – генетичне походження «чубатих слов`ян» – українців;

По-четверте – стосунки між суспільними верствами нашого краю;

По-п`яте – умови створення та шляхи розвитку гармонійного українського суспільства в своїй Незалежній Державі.

В цей день 21-шої річниці Незалежності нашої Держави ми, українці, маємо дати собі чітку та чесну відповідь на болючі від віків запитання: … Що ми?… Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?, пам`ятаючи при цьому слова Тараса Шевченка у вірші: «…Якби Ви вчились, так як треба, той мудрість би була своя…»

Тож  щиро по-козацьки звертаємось до Вас із селища козака Мамая – «Мамаєвої Слободи» – не лінуйтеся, прочитайте ще раз мудрість Великого Кобзаря. Чи не про наш час він усе це писав? І чи не до серця та совісті кожного із нас, українців, він – Великий Пророк – зараз закликає у своєму вірші?

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ

В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавижу, ложь есть.
Соборное послание Иоанна Глава 4, ст. 20.

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, –
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають.;:
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродивії
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину                      
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилилисьі
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв;
І сонця правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чула б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… І не буде
Кому помагати:
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, – і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
– І ми – не ми, і я – не я!
І все те бачив, і все знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!.. – Добре, брате,
Що ж ти такеє?
– Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм. –
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: – Ви моголи. –
– Моголи! моголи! –
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: – Ви слав’яни.
– Слав’яни! слав’яни!
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.
Отоді ми заходимось!
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди,
А гвалту! а крику!
– І гармонія, і сила:
Музика та й годі!
А історія!.. Поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чорт зна що – не Брутиі
У нас Брути! і Коклеси!
Плавні, незабуті!
( У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась! –
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми –
Все розберіть… Та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?!
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило?
Що Синопом, Трапезонтом
Галушки варило?
Правда!.. Правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І па Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить?
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре! Ведіть, показуйте!
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку
Не турбуйтесь! Буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих;
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима.
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали?
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ….
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 грудня 1845 В’юнища

Батько, прости гріхи наші, ми каємось! Благослови добре діло зробити. Во ім`я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.