В переписці латинською мовою за 1726 рік між князем Угорським (Семигородським) і Турецьким Султаном сказано: «Україна – це споконвічна (спадкова) земля давніх козацьких родів (Ucraina, gens Ukrainiensis, Ucraina terra haereditaria Cosacorum), котру вони собі вкраяли (врізали, врубали, втяли, отсікли) шаблею». Бо по скільки рубала козацька шабля (вкраювала), по стільки й була і є козацька земля.  Так, в одному з листів того ж періоду Кримський хан пише до козаків: «Україна – батьківщина Ваша… (Ucraina patria vestra)» і зауважує: «Що козаки і весь нарід український хай мають завше свободу (Cosaci vero et universa gens Ucrainiensis habeant simper libertatem)…  Тож не дивно, що на  Черкащині та південній Київщині мовою «козацької балачки» й до цього часу кажуть: “вкрай мені хліба”, а не “вріж мені скибку хліба …”.  Бойовими шаблями “вкраювали” скибки “святої землі” побратими козаки та шапками (шапка є символом честі та гідності вільної людини) її носили, насипаючи кургани над “степовими лицарями”, полеглими в бою за цю рідну дідівську землю. Земля, “вкраяна” (врізана, врубана, втята, отсічена) козаками вздовж Чорного татарського шляху по обидва боки річки Рось, й називалась козацькою Вкраїною. Саме тому в Тараса Шевченка слово «Україна» має ще й іншу, рівновелику назву – «Вкраїна» .

На прапорі об`єднаної Європи в наш час зображені зірки. Синє поле з дванадцятьма золотими зірками в центрі, розміщеними по колу, символізує союз народів Європи. Кількість зірок незмінна, коло є уособленням єдності, число 12 — досконалості.

Ми ж продовжуємо скиглити про те, що Україна – то є Європа та про те, аби нас прийняли до цього цивілізованого кола народів Європейського союзу, нагадуючи всім про першу нашу Конституцію Пилипа Орлика. Однак ще й раніше, до написання першої в Європі Конституції,  ще триста шістдесят один рік тому, Україна як держава вже мала гонор фігурувати в цьому колі рівних Європейських держав.

Зараз до Європейського союзу входить 27 держав, 5 держав є потенційними кандидатами на вступ. Про перспективи вступу України до ЄС на даному етапі ми можемо тільки говорити, хоча тоді, 361 рік тому, цебто у 1650 році, в Європі ніхто не сумнівався щодо потенціалу України, адже козацька Україна на чолі з Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким на той час входила в десятку найпотужніших та найвпливовіших країн континенту. Про багато з тих народів, які пізніше утворили держави та входять зараз до Ради Європи, на той час ніхто й не чув. Оце і є весь прогрес від нашого військово-політичного союзу з Московським царством у 1654 році.

Підтвердженням вищенаведеного є розміщена в 1650 році в одній із голландських газет міста Delfft політична гравюра-шарж щодо політичного стану держав Європи у ХVII ст..  Текст під гравюрою написано старонімецькою мовою і його можна було б тепер сприймати як сатиру на нинішню об`єднану Європу.  Заголовок на гравюрі в перекладі такий: «Загранично-Європейське або Французько-Голландське  зібрання». В нім фігурує разом із іншими державами і Україна.

На гравюрі, яку ми тут зараз подаємо, фігурує 11 держав, з яких дев`ять в постатях людей, а дві в личинах тварин. Це Англія, що зображена у вигляді невеликого опецькуватого лева, котрий лежить під столом та хрумтить “недоїдками”, що падають із спільного європейського столу, а також постать пса, що має собою уявляти Турцію XVII ст.. Держави понумеровані. Число 1 – Франція, 2 – Голландія, 3 – Іспанія,  з орлом – Німеччина, 5 – Швеція, красуня – Іспанія. Одні з них сидять, другі стоять за столом і грають в карти. На столі карти і купа золота. Гарна іспанка з дорогими перлами на шиї й руках розглядає карти. З тексту видно, що вони для поживи знову хотять підняти війну на морі і на суші і вхопитися за скривавлену зброю. Це Європейське зібрання. Франція каже: “Підніміться, вояки! Тепер починається гра війни! Голландія – мій противник, я хочу взяти її добре в руки. Голландія! Готуйся до бою!” На це Голландія відповідає: “Я ще не боюся. Я ще нічого не загубила й не загублю і буду  воювати. Іспанія буде держати зо мною чи в побіді, чи в поразці”. Німеччина каже до Швеції: “Ми двоє будемо держати разом, щоб цим досягти миру”. Англія хоче й обіцяє допомогти Франції. Завважимо, що Іспанія і Голландія в ХVІІ столітті були найбагатіші. Як видно по тому, що на столі, – у всіх жадоба до поживи коштами сусідів і до багатства. На гравюрі з правого боку число 7 – Польща, 8 – Московія, 9 – Україна, 10 – пес – це Турція ХVІІ ст. та 11 – лев – Англія. Польща сидить сумна, замислена, пригнічена й зажурена. В 1650 р. її стан був тяжким в Європі. Позад неї стоїть Україна в постаті Козака, який держить в руці меч і ним погрожує їй, дивиться гнівно на неї й в готовності накинутися. В тексті читаємо: “Козак повний намислу, його серце хоче розірватися од гніву на Польщу, він знову витягає відточену шаблю й загрожує, що виріже у Поляків і дітей в колисці. За козаком суне по слідах Татарин, повний дикого звірства, й здалека чути його дикий і хижий крик, рев.  Україна, чуючи його, тривожиться. Польща в страху, бо внутрішні сварки й роздори панують і вона не може справитися з ними та ще й Турецький пес весь час загрожує нападом, убивствами, грабунками та пожежами”. Польща каже: “Хочуть мене обезчестити, і Московія допомагає цьому вірно”. Типова на той час постать Московії під числом 8 різко відрізняється від усіх інших. Всі мають вигляд Європейців, а фізіономія, одяг та вираз лиця Московита суто азіатські – тут Московія – чистий азіат: фізіономія з борідкою,  рот скривлений, хитра і лукава. Московія нацьковує пса (Турцію) на Європу й каже: “Я хочу роздмухувати огонь, щоб запалити Європу” (в тексті: “Jch will das Feuer schüren”). Про козака під числом 9 в тексті написано: “Sein Herz im Leib will sich rühren”. Українську державу в тексті названо: “Die Ucraine” – Україна. (“Die Ucraine zitternd bebt”).

На гравюрі Україну виставлено в Європі нарівні з іншими державами, як європейську державу і члена Європейського зібрання держав.

Дбаючи про Державне грядуще рідної Вкраїни, пророк Тарас Шевченко заповідав нам якнайретельніше осмислювати й вивчати історію свого народу, аби не залишився ніхто байдужий до його слів: «На що нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем?». Відповівши самі собі на це запитання Тараса Шевченка, ми мусимо побачити нерозривну єдність минулого, сучасного й майбутнього та уяснити собі: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами московські ребра?…» (Чигрине, Чигрине).

Тарас Григорович Шевченко дуже обурювався тими байдужими, що не дбали про відродження великого минулого рідної Вкраїни.

Рішення Оргкомітету літературного конкурсу “Козацька балачка”:

В День української писемності та мови, 9 листопада 2010 року, козацьке селище «Мамаєва Слобода» з серця столиці України оголосило про початок прийому робіт на Міжнародний український літературний конкурс “Козацька балачка”.  За умовами конкурсу, кінцевий термін прийому творів до розгляду збігає  9 лютого 2011 року, а оголошення переможців повинно було відбутися 21 лютого в Міжнародний день рідної мови. Згодьтесь – символічно?

Впродовж  трьох місяців «Козацької балачки»,  оргкомітет конкурсу щоденно отримує все нові й нові листи  з творами конкурсантів. Особливо велика кількість таких листів надходить останнім часом, в переддень завершення конкурсу. Більше того, на електронну адресу  ми почали отримувати листи,  в яких  дописувачі просять перенести кінцеву дату прийому робіт, оскільки вони не встигають до 9 лютого 2011 року дописати чи допрацювати свої твори.

Маючи шляхетну мету, ми не можемо не брати до уваги  звернення конкурсантів, тож з метою, аби якомога  ретельніше підбити підсумки Першого Міжнародного українського літературного конкурсу «Козацька балачка», оргкомітет прийняв вольове рішення перенести кінцеву дату прийому творів конкурсантів на 9 березня 2011 року, себто на день народження Тараса Шевченка. 

Оголошення переможців урочисто відбудеться 7 квітня 2011 року на Благовіщеня. В цей день вся Україна отримає ще одну Благу Звістку про перемогу в нашій «козацькій шабельній атаці».

Отже, якщо Ви досі не надіслали Вашу творчу працю, то  маєте час до 9 березня 2011 року долучитися до «Козацької балачки».  Нагадуємо, що кожний твір, присланий на конкурс, – це ще один крок у розвитку нашої спадкової мови давніх козацьких родів, цебто балачки.  Бо кожне село, селище чи місто України має свою балачку – тобто свою унікальну вимову, слова чи навіть вирази.  Балакають й до тепер на теренах Ставропілля, Кубані й Дону, бо ще досі не розчинилась через покоління козацька кров у нащадків Запорожців.   

Пам’ятаймо, що українська мова – це найпростіша, та заразом витончена зброя, яка своїми плодами, себто словами, оберігає нашу давню козацьку лицарську націю. 

Голова оргкомітету
Козак Корсунського куреня
Військовий писар                                                                                    Іван ІЛЬЧЕНКО  

Також козацьке селище «Мамаєва Слобода» доводить до відома всіх учасників про прийняте рішення щодо винагороди переможцям. Міжнародний літературний конкурс засновує три премії, якими буде номіновано кращі твори учасників:
І премія – 10 тис. гривень.
ІІ премія – 5 тис. гривень.
ІІІ премія – 3 тис. гривень.
До того ж, за результатами творчого заходу буде видано книгу, в яку ввійдуть твори лауреатів, а також кращі твори учасників конкурсу.

Нам видається дуже важливим повідомити Вас про те, що головою оргкомітету Першого Міжнародного українського літературного конкурсу “Козацька балачка” є Іван Ільченко – онук всесвітньовідомого письменника, автора українського химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу або ж Мамай і Чужа Молодиця».

Олександр Єлисеєвич Ільченко з першої сторінки свого безсмертного роману ніби звертався до нас:

«Але… почнімо нашу іронічну повість, почнімо здалеку.

Ми ж бо не згодні, панове товариство, з тими освіченими хвилозопами, риторами і авдиторами, котрі запевняли колись, буцім природна повага до часів минулих є, мовляв, зневага до часів теперішніх,— хоч, ясна річ, і не все давнє є конче славне!

А жеби в тім переконатись, що і в давнину було і славне і неславне, не біймось, мій суворий чительнику, ні риторів, ні авдиторів, ані запопадливих хвилозопів — і все-таки, перцюючи, добрим гуртом, громадою чортів сліпити — почнімо, при­ступімо:

— Господи благослови!»

Карта компактного розселення українців в трикутнику між Карпатами, Південним Уралом та Кавказом, складена у Відні 1920 року. Зберігається у відділі картографії Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського АН України.