Великдень відзначають щороку у Світлу Неділю навесні. Великдень (Світле Воскресіння Христове, Пасха) свято яке в православному календарі не має визначеної дати, дату чергового святкування вираховують за місячним календарем. Оскільки у давній християнській церкві Пасху не у всіх місцевостях відзначали в один день. Тож після Першого Вселенського і Антіохійського Помісного Соборів було визначено правило про одночасне святкування у всіх церквах. Саме з цієї пори Великдень святкують у перший недільний день за весняним повним місяцем, котрий буде в день весняного рівнодення або безпосередньо після нього. Однак не раніше весняного рівнодення.

Пропонуємо до Вашої уваги майстер-клас із випікання пасок в традиційній Наддніпрянській печі однієї з хат на «Мамаєвій Слободі» та майстер-клас із писанкарства.

Тел. для замовлення: 044-361-98-48.
Електронна адреса: mamayevasloboda@gmail.com

Паска – головний ритуальний Великодній хліб — виготовляєть­ся тільки з дріжджового тіста.

Пасок пекли й досі печуть бага­то, щоб вистачило всій родині, родичам і близьким. Починають пекти їх напередо­дні — у Чистий четвер, а то й у Великодню суботу. Страсна п’ятниця для цієї роботи була забороненим днем. (Нагадаймо, що і в буденну п’ятницю хліб не пекли.)

Наші прабабусі розпалюючи піч, кидали лозинку верби, свяченої напередодні на Вербну неділю. Пильну­вали, аби у хаті в цей час ніхто не стукав, не грюкав, і тим більше не сварився та не галасував. Паску годиться учиняти в чистій сорочці і з проханням Господнього благословення: «Боже, благослови цю святу паску учинити й на той рік діждати!». Хлібною лопатою хрестили піч, одвірки, двері й вікна хати: «Святий хліб у хату, а нечисть — з хати!».

Якщо в родині були дівчата, господиня, садовлячи паски в піч, примовляла: «Паски в печі сидіть, а ви (Маріє, Уляно, Ольго) не сидіть, а заміж ідіть!». Потім замітала віником хату від печі до порога (в інші дні це робилося навпаки), проганяючи шкід­ників: «Паски в печі випікайтеся, а таргани, стоноги, мухи й миші з хати вимітайтеся!». Коли паску садили в піч, на печі ніхто не повинен був лежати, «щоб не притиснути паску», «щоб росла висока й пишна». Зла­зячи з печі, говорили: «Рости, паско, висока, як верба!». Посадивши паски, хазяйка жартома хапала малих хлопчиків за вуха і тричі легенько смикала: «Рости здоровий і високий, як свята паска!».

Пропонуємо придбати святкові Великодні кошики:

Наш кошик складається із трьох видів пасок: «Козацької», «Кислої» та «Медової», 12 крашанок  та воскової свічки. (Вербовий кошик та рушник із полотна входить до стандартної пропозиції). Всі інші складові «Великоднього кошика» (порося молочне печене, качка начинена печена, ковбаса домашня, ковбаса кров’янка, шинка, сальтисон, сало, сирна запіканка, бринза, пиріжки з маком, хрін та сіль, а також традиційні козацькі хмільні напої: медовуха квіткова та гречана, слив’янка та вишняк) Ви зможете обрати за власним смаком.

Тел. для замовлення «Великоднього кошика»: 044-361-98-48.
Електронна адреса: mamayevasloboda@gmail.com

Можливо Вам буде цікаво довідатись, що наші прапрапрадіди козаки освячували паску та наїдки з напоями не кошиками, а цілими возами…
Далі наводимо один із описів сучасника:

Скоро Великдень! Ось тут то й проявляється щире українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози на яких привезено їстівне для освячення. Іскристий гумор українців в цей момент проявлявся на рахунок фізіономій смажених поросят та незугарності деяких господинь, що не зуміли як слід допекти пасок. Адже нема господаря, навіть найбіднішого, котрий би до  цього Світлого дня не мав печене порося, ковбасу, паски та принаймні декількох крашених яєць.
        А ось Великодній стіл заможного козака чи шляхтича, де господині ретельно притримуються рідної старовини відрізнявся вишуканою різноманітністю наїдків: дві, три навіть чотири велитенських солодких пасок із добірного крупчатого борошна на коров’ячому маслі, яйцях, цукрі та меду; одна чи дві кислих паски; сирна паска, ягня із вершкового масла; пара запечених поросят – одне без начинки, інше – начинене гречкою з печінкою, в зубах у них хрін; двоє запечених ягнят – одне без начинки, друге начинене мигдалем, родзинками з рисом; стегно вудженини (буженина) та стегно вудженини під сіточкою із паперу; кендюх (сальтисон); голова кабана в натуральну його величину з очима з маслин; цибуля зелена; паростки салата зеленого; полумисок пшона, на ньому в сільничці сіль кримка; чималі шматки духм’яного сала з проріззю; декілька видів ковбас: кров’янка, ковбаса проста домашня, ковбаса по-панськи, печінкова та інші; коров’яче масло; сир; сметана; вінки цибулі; все це обкладено фарбованими в синю, жовту, мармурову і найбільше в червону фарбу йяцями; ці яйця були як гусячі так і курячі. Поряд із цими наїдками в штофах та дзбанах стояли декілька сортів горілок та наливок; тут були і перчаківка, і калганівка, і кардамонівка, і кусака, і слив’янка, і малинівка, і горобинівка, тернівка та медовуха.

Ось такі смачні наїдки везли возами на освячення до церкви наші прапрадіди козаки Війська Запорізького Низового у Світле Христове Воскресіння.

P.S.  Дещо про крашанки та писанки.

        Яйце не лише в українців, а й у багатьох народів світу символізує колообіг, безперервність життя, безсмертя, космос. Про це свідчать назви найпоширеніших писанкових орна­ментів: «безкінечник», «сонечко», «хрестик», «сонячний млин». І не випадково крашанка (писанка) потрапила в обрядову атрибути­ку Світлого Воскресіння, весняного рівно­дення, відродження природи.

        У Великодню суботу готують крашанки (ро­блять галунки, галунять, сливлять яйця). Фарбують яйця в різні кольори, окрім чорного: червоний, жовтий, синій, золотистий, коричневий, зелений. Зараз користуються аніліновими фарбниками, а раніше послуговувалися природними: цибулячим лушпинням, ягодами чорної бузини, корою дуба, яблуні й чорноклена, всілякими травами. Воду для розпускання фарб брали не з криниці, а так звану «біжучу» — з річки, струмка, потоку. Поясню­вали це тим, що там вода м’якша, чистіша й захищена від усякої нечисті.

        Найбільше цінуються червоні крашанки. Про них є чимало легенд. Роз­повідають, начебто у Страсну п’ятницю несла жінка з базару свіжі яйця. Раптом спіткнулася і яйця покотилися з пагорба, але не розбилися. Почала жінка збирати їх, аж бачить — вони почервоніли і стали крашанками. Зрозуміла вона, що загинув Спаситель, заплакала й рушила до Божої Матері повідомити їй цю сумну звістку. З тієї пори всі люди на честь Спасителя фарбують яйця.