З нагоди «Шостої Країни Мрій Різдвяної», котра вже традиційно відкриває свої двері на «Мамаєвій Слободі» 5 та 7 січня 2014 року, відомий співак та громадський діяч Олег Скрипка, спільно із слобідськими козаками та козачками проведе майстер-клас із приготування куті та інших святвечірніх страв, котрі годилося ставити на стіл на козацькій Вкраїні на Святвечір. Майстер-клас розпочнеться 25 грудня 2013 року о 16-00 в хаті Титаря на території «Мамаєвої Слободи».

Споконвіку, на честь дванадцяти апостолів, наші прадіди до Святої Вечері готували дванадцять страв. Тож давайте і ми долучимось до прадавніх сакральних традицій нашого народу.

Ще зранку – 6 січня, молодиці та дівчата цілісінький день і аж до вечора старанно прибирали в хаті, аби хата на Святвечір була надзвичайно чепурною і ошатною, затишною та святковою. Ніхто не галасував, не кричав, не сварився, діти себе вели дуже чемно, бігали до клуні, брали освячене на Трійцю зв`язане у пучки духмяне татариння та житню солому, притрушували ними долівку оселі. Малюки та підлітки, нишком вишукували в кинутій на долівку житній соломі, невимолочений колос, бо ж це віщувало добробут родини на наступний рік. Кутя і узвар ще зранку займали почесне місце на лаві під образами – на покуті (кут хати з божником, де рядами висіли ікони і лампадка). Стіл посипали чистим сіном. На нього ж клали рясну нову скатертину, зверху – вишиваного рушника з деревом життя, кожна гілка з якого символізувала 9 поколінь пращурів та 9 янгольських чинів.

На Україні, від Карпат і аж до Дону, Святвечір – родинне свято. То ж де б не жили українці – високо в горах на полонині, чи біля синіх вод великого Дону, вся родина намагалась з`їхатись до купки, а відтак до вечора сходилась до хати. Вважалось, що і прадіди з прабабусями, геть до дев`ятого коліна збирались в хату на родинну вечерю. Тож перед тим як сісти на лаву чи ослінчик, прадіди дмухали на нього, щоб не сісти на рідну душу, що прилетіла святкувати.

Старший в родині – батько чи дід, перехрестившись, запалював лампадку перед образами та курив у хаті ладаном. Вся родина, що зібралась на ту годину, щиро молилась Господу Богу. Вечеряти сідали аж тоді, коли на небі сходила перша зірка – символ народження Сина Божого. На столі мало бути дванадцять святвечірніх страв. Кутя та узвар урочисто переносились з хатнього кутка, над яким розташовувався божник із іконами та ставились на рушник в центрі столу.  Довкола них, по черзі, ладнались полумиски, тарелі, макітри із іншими пісними стравами. Загалом всіх страв на столі мало бути дванадцять. Найголовніша з яких  кутя – готувалась із товченого в ступі цілого зерна  пшениці чи ячменю, яке потім варилось. Кутя подавалась із перетертим на «молоко» маком (мак перетирався в глиняній макітрі дерев`яним макогоном) та розведеним медом – котрий називався «сита». В ситу, знову ж таки додавався мигдаль, волоський та ліщинові горіхи. Узвар, борщ з грибами, драглі з риби, голубці пісні, товченики, овочі квашені,  вареники з капустою, січеники з риби, гречаники, печеня, книші (домашній хліб).  Певна справа, що якихось стандартних страв, які повинні були стояти  на столі в кожній хаті не було. Все залежало від заможності господаря та працьовитості господині. Однак неодмінним елементом святкового столу були лише кутя та узвар.   

Наші прадіди вважали, що на Святвечір вживати міцні напої гріх. Тож як правило, їх під час вечері на столі не було. Горілки, наливки, медовухи, настоянки, а також ковбаси, паштети, сальтисони, печені поросята, смажені гуси та кури  з`являлись на святковому столі лише наступного дня, на Різдво.

Всі бажаючи попередньо записатись на майстер-клас із приготування куті, або ж придбати до свого святвечірнього столу  кутю з товченого в ступі цілого зерна пшениці чи ячменю, присмачену перетертим маком із медовою ситою та волоськими, ліщиновими й мигдалевими горіхами від «Мамаєвої Слободи», просимо звертатись за тел..:044-361-98-48, або на ел.: mamayevasloboda@gmail.com

Давайте спільно відроджувати наші самобутні традиції.