Матеріалізацією казки «Колобок» Центр народознавства «Козак Мамай» та інтернет-проект «Рукотвори» продовжують започаткований у жовтні 2010 року проект «Рукотворна казка». В рамках цього проекту вже знайшли свою матеріалізацію українські казки: у жовтні –  «Солом`яний бичок», у листопаді – «Рукавичка», тепер настала черга «Колобка»…

25 грудня 2010 року о 12-00, Колобок, власною персоною, викотиться прямісінько з печі однієї з хат козацького селища «Мамаєва Слобода», що розкинулось обіч витоку річки Либідь, в славному стольному граді «чубатих слов`ян» – місті Києві.

Маємо переконання, що Ви ні чічірк не знаєте про те, що насправді, в українській народній казці хитра лисичка таки не змогла з`їсти Колобка. Він,  герой української казки – живий-живісінький. Про це Ви зможете переконатись на віч. Тож готуйте Ваших дітлахів до дива!

Етимологія походження українського слова «коло» – від якого пішло слово «Колобок» (в російській мові немає цього слова, якби ця казка дійсно належала росіянам, то «Колобок» мав би називатись не «Колобок», а «Круглобок»). В «чубатих слов`ян» – прадідів сучасних українців,  слово «Коло» це символ єдності, безкінечності, цілісності, а відтак завершеності. Захист людини від зовнішніх стихій, мислився нашими прадідами у вигляді магічного кола, яким обводили себе, а також обійстя і хати, приблизно так, як це робив герой  повісті М. Гоголя «Вій» Хома Брут. Коло – геометрична фігура, якій з покон віку приписувались магічні значення. В українській мові є дуже багато слів, які мають цей корінь, це і колесо, і колодій, і колядувати, колодязь, колти (стародавні жіночі обереги часів Київської Руси). Ми до цього часу колядуємо, не усвідомлюючи, що коренем слова є «коло», або ж печемо святкові калачі (від слова коло). Магічне слово «коло» безпосередньо пов`язано з небесним світилом, саме тому в українських колядках співається: «Ой, колом, колом до гори сонце йде»; «Ой, зійди, зійди ясний місяцю, як млинове коло».

За рік сонце обходить усі дванадцять сузір`їв у своєму видимому русі, роблячи коло. Це коло називалось у наших прадідів «Сварожим колом» і символізувало зодіакальний сонячний рік. Цікаво, чи є в наших сусідів росіян принаймні хоча б одна колядка, котра б славила «Свароже коло». Не трудіться, у росіян, як у нащадків угрофінських племен, колядки взагалі відсутні. І якби не Микола Васильович Гоголь, то вони б і до цього часу про колядки нічого не знали…

Проте в них є «російська народна казка «Колобок» і це заслуга ЦК ВКП(б) !!!

Колись великий київський князь Святослав, мав таку ж зачіску як і Запорозькі козаки – чуб, або ж як його ще називали «Леверджет» (зачіска лева). Людина, яка мала подібну зачіску, шукала собі красивої смерті на полі бою, захищаючи надбання прадідів – землю, віру, мову. Великий воїн Святослав підкорив собі північні землі, які належали угрофінським племенам, де нині стоїть місто Москва. Поте не знав тоді київський князь, шукаючи чужі землі, що через століття, його правнуки змушені будуть обороняти від зажерливих супостатів, у батьківському домі, ту ж таки дідівську землю, віру і мову.

Так, дійсно, не міг знати київський князь Святослав, що у XX столітті у його правнуків буде відібрано колосальну кількість духовних надбань, або ж безсовісно перелицьовано, як це було вчинено з українським фольклором, а саме казками. Дійсно, не міг знати князь Святослав «Ідучи на Ви», що підлість сильніша лицарського гонору і того ж таки страшного для України 1933 року «Постановлением ЦК ВКП(б) от 9 сентября 1933 года сказка на государственном уровне  была причислена  к жанрам, которые необходимы советской литературе». Тому не дивно, що для формування єдиної імперії під назвою «Совецкій Союз» російський граф Алексей Толстой, отримав особливе доручення від сталінського режиму – будувати ідеологічні підвалини нової імперії на літературному фронті. Як пишуть російські науковці: «Алексей Николаевич Толстой был отмечен властями и неоднократно поощрён за свой вклад в созидание отечественной литературы, был неединожды удостоен чести иметь мандат депутата Верховного Совета СССР. Одновременно писатель являлся действительным членом Академии наук.

А.Н. Толстой работал не покладая рук на протяжении четырёх десятилетий своей работоспособной жизни. Он неутомимо писал рассказы, сочинял стихи, создавал романы и пьесы, ставил киносценарии, делал многочисленные очерки и статьи для средств массовой информации, пересказывал русские народные сказки (крав український фольклор та перекладав його російською мовою) и являлся автором многочисленных книг для разновозрастных категорий читателей».

Граф Алєксєй Ніколаєвіч Толстой (1883р. -1945р.), який безсоромно поцупив у Б.Грінченка, видані ще у 1907 році «Українські народні казки», переклав їх та з гордістю видав  під назвою «Русские народные сказки», хоча прадіди росіян до цих казок не мали жодного стосунку, хіба що тільки вони були написані кирилицею…

Алєксєй Ніколаєвіч пише: «Чтобы понять тайну русского народа, его величие, нужно хорошо и глубоко узнать его прошлое: нашу историю, коренные узлы её, трагические и творческие эпохи, в которых завязывался русский характер».  Тобто, по-мародерськи, красти чужу інтелектуальну власність, історію, землю, археологічні артефакти, культурні цінності завше було і є буденною практикою для російського дворянства, навіть якщо це служба злочинному сталінському режиму, адже для возвеличення імперії все годиться.

Як пишуть про графа сучасні російські біографи: «Не уклонились от внимания писателя  и русские народные сказки, Толстой делал пересказы и обработки текстов наиболее запомнившихся, полюбившихся ему фольклорных произведений (а кому ж не подобається українська народна казка, видана Б.Грінченком ще у 1907році?). Уже с первых шагов в отечественной и мировой литературе Алексей Николаевич Толстой поставил себе цель: быть страстным приверженцем родного, близкого ему с детства фольклора, русского народного устного творчества; поздний период творчества писателя отмечен грандиозными фольклористическими идеями» (ще б пак!).

Як не безпідставно стверджують теперішні російські біографи: « Для Алексея Толстого переработка народных сказок была долгой и сложной задачей. Если верить его словам, то из многочисленных вариаций русской и народной сказки (це б то українського краденого та перелицьованого фольклору) он отбирал самые интересные, обогащенные истинно народными языковыми оборотами и удивительными сюжетными подробностями сказки, которые могли пригодиться детям и родителям в освоении русской народной культуры (насправді української давньої культури), её истории.

Ми не проти, аби українську народну казку перекладали мовами багатьох народів, адже наша казка, насправді, закликає дітей бути добрими, щирими, лагідними, але при цьому діти мають знати, що герої казок: «Коза-Дереза», «Глупый Волк», «Гуси-Лебеди», «Заяц-хваста», «Звери в яме», «Иван коровий сын», «Как лиса училась летать», «Кот и Лиса», «Кот – серый лоб», «Козел да Баран», «Кочеток и Курочка», «Теремок», «Рукавичка», «Кривая Уточка», «Кузьма Скоробагатый», «Лиса и Журавль», «Лиса и Заяц», «Лиса и Рак», «Медведь и Лиса», «Медведь и Собака», «Медведь липовая нога», «Овца, Лиса и Волк», «Петушок золотой гребешок», «Пан Коцкий», «Курочка ряба», «Колобок» та багато інших, є, насправді, не «русскіми народнимі детскімі сказкамі», а перелицьованим українським фольклором, здобутком давніх українців. Чомусь росіяни перекладаючи своєю мовою, наприклад казку про «Червону шапочку» чи «Попелюшку» не пишуть що це російська народна казка, між тим до українських духовних історичних та матеріальних надбань відношення дещо інше.

Сучасні росіяни захищають наукові роботи та дисертації стосовно формування дитячої психології та впливу на них казкових героїв: Півника, Курочки, Колобка та інших персонажів,  продовжуючи закріплювати за собою раніш вкрадене та перелицьоване чуже духовне надбання.

Тому не дивно, що на обкладинках книг з надписом «Русские народные сказки», котрі продаються в Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Сімферополі, Полтаві та інших містах України, є, зокрема, й такі слова, призначені і для наших українських дітей: «Говорят, что в давние-давние времена случались на свете всякие чудеса: рукавички вырастали размером с дом, только что испеченный Колобок мог запросто отправиться в странствие, а звери разговаривали друг с другом и с людьми. Когда это было, тепер уж никто не вспомнит. Зато остались с тех пор прекрасные русские сказки: «Рукавичка», «Колобок», «Соломеный Бычок», «Курочка ряба», «Волк и Лиса» и многие-многие другие. Садись-ка, малыш, поближе и слушай…»

Певна справа, добродії з Москви, які видають подібні книжки, не дуже переймаються, яким робом був вкрадений цілий пласт української духовної спадщини та безсовісно переіменований під назвою «Русские народные сказки». Сучасні продовжувачі справи А.Толстого напевне сподівались, що за останні 80 років, з часу крадіжки графом наших українських казок, ми казковим чином все забули, цебто, як сказано було вище: «Когда это было, тепер уж никто не вспомнит».

Помиляєтесь, «добродії», – ми  згадали, саме тому й проводимо протягом року наш проект «Рукотворна казка», який спрямований проти безсоромного перелицювання та крадіжки  українського національного фольклору, котрий складався нашими прадідами ще в часи, коли вони були козаками. Тож нагадуємо, що гаслом селища «Козака Мамая» є «Реконкіста» –  іспанською «відвоювання» – відвоювання дідівського духовного та історичного спадку.

Початок заходу 25 грудня о 12-00.

У програмі заходу з матеріалізації казки «Колобок»:

• Випікання власноруч виготовленого колобка з пшеничного борошна у справжнісінькій печі Наддніпрянської хати;

• Матеріалізація (відтворення) спільно з дітьми казки «Колобок» за участі кобзаря та казкаря Сашка Гончаренка. Між дітками будуть розподілені ролі персонажів казки «Колобок» – дід, баба, колобок, зайчик, вовк, ведмідь, лисичка.

• Конкурс серед дітлахів: «Чий колобок кругліший»  

• Конкурс серед дітлахів: «Чий колобок смачніший»

• Весела гра з розіграшем подарунків від козаків.

Малята також зможуть покататись на стародавній українській дитячій забаві – фургалці (це встановлене вертикально колесо від воза до якого прив`язані довгі жердини до яких кріпляться санчата. Принцип дії фургалки нагадує сучасну карусель), також можна буде покататись на запряженими кіньми санях, або ж відвідати резиденцію Святого Миколая, що діє на «Мамаєвій Слободі» в рамках Третьої Зимової «Країни Мрій Різдвяної» аж до Водохреща, тобто до 19 січня 2011 року.

Пропонуємо Вашій увазі українську народну казку «Колобок», котру упорядкував та видав у Києві, ще у 1907 році «лицар духу» Борис Грінченко і яка була взята за основу російськими казкотворцями.

Колобок

Був собі дід та баба та дожились уже до того що й хліба нема. Дід і просить: «Бабусю! спекла б ти колобок!»

Та з чого ж я спечу, коли й борошна нема?

От, бабусю! піди в хижку та назмітай у засіку боро­шенця, то й буде на колобок.

Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила яйцями борошно, спекла колобок та й положила на вікні, щоб простигав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна та на приспу, а з приспи та на землю в двір, а з двору та за ворота та й побіг-покотився дорогою.

Біжить та й біжить дорогою, коли се на зустріч йому зайчик.

Колобок, колобок, я тебе ззїм!

А він каже: «Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю».

А ну заспівай!

Я по засіку метений Я на яйцях спечений,— Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить дорогою, — перестріва його вовк.

Колобок, колобок, я тебе ззїм!

Не їж мене, вовчику-братіку, я тобі пісеньки за­співаю.

А ну заспівай!

Я по засіку метений, Я на яйцях спечений, Я од баби втік,

Я од діда втік То й од тебе втечу!

Та й побіг. Знову біжить та й біжить дорогою, — перестріва його ведмідь.

Колобок, колобок, я тебе ззїм!

Не їж мене, ведмедику-братіку, я тобі пісеньки за­співаю.

А ну заспівай!

Я по засіку метений, Я на яйцях спечений, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою, — стрівається з лисичкою.

Колобок, колобок, я тебе ззїм!

Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваїю.

Ану заспівай!

Я по засіку метений, Я на яйцях спечений, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка. — От тільки я недочуваю трохи. Заспівай бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.

 Колобок скочив їй на язик та й почав співати:

             Я по засіку метений, Я на яйцях спечений, Я од баби втік…

 А лисичка гам його! та й іззїла.

Перелицьований росіянами в «русскую народную сказку» варіант української народної казки «Колобок» виданий Б.Грінченком у Києві ще у 1907 році. Єдине, що не вдалось зробити росіянам, так це змінити назву казки на «Круглобок», бо ж український варіант назви цієї казки направду надзвичайно вдалий та симпатичний.

«Русская народная сказка» !? «Колобок»:

Жил-был старик со старухою. Просит старик:

Испеки, старуха, колобок.

Из чего испечь-то? Муки нету.

Э-эх, старуха! По коробу поскреби, по су­секу* помети, авось мука и наберётся.

Взяла старуха крылышко, по коробу по­скребла, по сусеку помела, и набралось муки пригоршни с две. Замесила на сметане, изжа­рила в масле и положила на окошко постудить.

Колобок полежал-полежал да вдруг и пока­тился — с окна на лавку, с лавки на пол, по полу к дверям, перепрыгнул через порог в сени, из сеней на крыльцо, с крыльца на двор, со двора за ворота, дальше и дальше.

Катится колобок по дороге, а навстречу ему заяц:

Колобок, колобок, я тебя съем!

Не ешь меня, косой зайчик! Я тебе песен­ку спою, — сказал колобок и запел:

— Я по коробу скребён, По сусеку метён, На сметане мешён Да на масле пряжён, На окошке стужён; Я у дедушки ушёл. Я у бабушки ушёл, У тебя, зайца, не хитро уйти!

И покатился себе дальше, только заяц его и видел!..

Катится колобок, а навстречу ему волк:

Колобок, колобок, я тебя съем!

Не ешь меня, серый волк! Я тебе песенку спою:

— Я по коробу скребён, По сусеку метён, На сметане мешён Да на масле пряжён, На окошке стужён; Я у дедушки ушёл. Я у бабушки ушёл, Я у зайца ушёл, У тебя, волка, не хитро уйти!

И покатился себе дальше, только волк его и видел!..

Катится колобок, а навстречу ему медведь:

Колобок, колобок, я тебя съем!

Где тебе, косолапому, съесть меня!

Я по коробу скребён, По сусеку метён, На сметане мешён Да на масле пряжён, На окошке стужён;

ушёл, Я у зайца ушёл, Я у волка ушёл,

У тебя, медведь, не хитро уйти!

И опять укатился, только медведь его и ви­дел!..

Катится-катится колобок, а навстречу ему лиса:

— Здравствуй, колобок, какой ты хорошень­кий!

А колобок запел:

— Я по коробу скребён, По сусеку метён, На сметане мешён Да на масле пряжён, На окошке стужён; Я у дедушки ушёл, Я у бабушки ушёл, Я у зайца ушёл, Я у волка ушёл,

У медведя ушёл, У тебя, лиса, и подавно уйду!

Какая славная песенка! — сказала лиса. — Но ведь я, колобок, стара стала, плохо слышу; сядь-ка на мою мордочку да пропой ещё разок погромче.

Колобок вскочил лисе на мордочку и запел ту же песню.

Спасибо, колобок! Славная песенка, ещё бы послушала! Сядь-ка, миленький, на мой язы­чок да пропой в последний разок, — сказала лиса и высунула свой язык.

Колобок сдуру прыг ей на язык, а лиса — ам его и скушала!

Спечи свого колобка, спільно з козаками, у справжнісінькій печі української хати на «Мамаєвій Слободі»!

Приходьте всією родиною, це буде символічним захистом нашого власного українського національного фольклору від перелицювань та зазіхань.