Опубліковано: 25 Вер 2012 13:41
Панове товариство!
Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» у 2010 році започаткувала традицію святкування «Дня української козачки».
Свято буде проводитись щорічно в останню суботу жовтня місяця.
Цьогоріч свято відзначатиметься втретє і припаде на 27 жовтня.
Козацьке селище «Мамаєва Слобода» має тверде переконання, що незабаром це свято стане традиційним для всієї України, від карпатських гір і до синього Дону.
Початок козацького свята на честь наших жінок-козачок о 12-00.
Складно віднайти в давній історії України сторінку яскравішу й романтичнішу від тієї, що вписана славним лицарством Війська Запорозького Низового – нашими прадідами. Мабуть немає благодатнішого матеріалу для роздумів про український самобутній національний характер, аніж історія Запорозької Січі та «Степових орлів».
Цілком природна та увага, якою вже котре століття користується унікальна козацька республіка за Дніпровими порогами, її устрій, звичаї.
Споконвіку образ українця-лицаря асоціюється саме з козацтвом, дідівськими золотими вольностями та невмираками характерниками.
Однак є цілком очевидно, що це було б неможливо без самовідданості героїчних українських жінок-козачок! Без наших рідних неньок, сестер та бабусь, а також коханих дружин, котрі у відсутність козака, як відважні горлиці боронили родові гнізда від хижих пазурів різноплемінних чужинців.
А відтак питання риторичне: «То чи було б наше козацтво, чи була б Запорозька Січ, чи була б слава гордих малинових стягів, якби б не було наших українських жінок-козачок?».
Ще від часів літописної княгині Ольги, руські, це б то українські жінки, мали незалежність, не втратили її й пізніше, в часи козацької вольниці. Такої свободи й рівноправності не знала ні Московія, ні інші європейські монархії, де передусім, за відомими висновками Енгельса, була поневолена жінка. В історії Росії це досі викликає ряд непорозумінь, які випливають із бажання встановлення нерозривної «прямої» великодержавної історії від Рюриковичів. Московія ще від царя Петра І, безсоромно привласнила собі історичну назву нашої землі й стала називати себе Руссю, тобто в грецькій транскрипції «Росією». Проте вкравши назву, не запозичила в справжньої історичної Руси спадкові традиції поважати жінку-матір, її права та вольності… Внаслідок цього, імперські історики чомусь в один ряд намагаються поставити Велику Київську княгиню Ольгу, княжну Анну Ярославну — королеву Франції, інших видатних жінок Давньої Руси-України з московськими бояринею Морозовою, або ж царівною Софією та ін.
Нам – українцям, у котрих жінки були завжди вільними, можна поспівчувати «благородному» пафосу висловлювання академіка Лихачова: «Жінки на Русі (Московії) не були приниженими!», але спроба поширити це твердження на Росію, на жаль, безпідставна. Корінь цієї помилки полягає в ігноруванні загальновідомого факту, що в Московській державі, яка пішла типовим для тогочасного світу шляхом розвитку дрімучої азійської деспотії, найпершою жертвою стала жінка, поступово втративши всі права й перетворившись на деталь хатнього інтер’єра. Це ж явище притаманне й усім без винятку європейським державам, де жінка аж до кінця XIX ст.. дедалі більше перетворювалася на невільницю.
В козацьких землях України, обіч кордонів татарських, справа стояла цілком інакше. Українське жіноцтво не тільки зберігало свої права, але навіть розширювало їх, а суспільний устрій в козацькому краї розвивався демократичним шляхом.
Українська жінка-козачка володіла значно більшою свободою, ніж будь-де в іншому місті тогочасної Європи. Правда, обов’язкові для неї закони на Русі були ті ж, що й у Литві: як тут, так і там литовський статут вважався кодексом, з яким треба було узгоджувати своє життя; але одна справа закон, а інша — звичай. Тут, у місцевості, вздовж сумновідомого татарського «Чорного шляху», тобто повній небезпек, жінці-козачці дуже часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, на оборону домашнього скарбу… Ось чому при ближчому вивченні подій XVI -XVIIІ століття на тодішній Наддніпрянщині, українська жінка-козачка нерідко власноруч бралась до зброї.
Тож закута у міцний духовний “панцир” українська жінка-козачка, мимоволі нагадує тих міфічних амазонок, або ж сарматських жінок-воїнів, місце поселення яких визначалося істориками на теренах Середньої Наддніпрянщини, це б то як раз у козацькому поясі України, землі якого і є колискою всього козацтва, в тому числі й тих козаків, що в силу обставин мешкають зараз на території Російської Федерації.
З середини XVI ст. давньоруські вольності для жіноцтва лишаються тільки на українських землях: Московщина в той час уже утвердилась як сильна деспотія, і одним із перших актів закріпачення народу стало знищення жіночої свободи, яка регламентувалась актами «домострою», головним із яких є чинник: «жена, да убоится мужа своего». В Україні ж жіноча свобода лишалася неторканою ще довгі століття, аж до ліквідації Січі і входження України в Російську імперію. Поряд із Січчю — форпостом національної державності й самобутності — не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українського національного характеру відігравало жіноцтво. Патріархатна запорозька республіка існувала в нерозривних зв’язках із волостю (Середньою Наддніпрянщиною), де без внутрішнього гніту, неспотворено розвивалася жіноча складова самобутньої національної культури. Найвищі чоловічі інтенції — честолюбство, сміливість, звитяжність тощо — завжди мали простір для цілковитого втілення на Запорожжі, на полях війни із зовнішніми та внутрішніми ворогами, саме тому ніколи не спрямовуючись на «боротьбу за хатню владу». Таким чином можна умовно сказати, що український козак-воїн був одночасно і “підкаблучником”, адже ж за лицарським кодексом честі потрібно було «змагатися з ворогами на полі раті, а не з жінкою у хаті». За таких обставин українське жіноцтво мало найповнішу свободу самовиявлення як вдома, так і в громадському житті тодішньої України.
У «Вечерах на хуторе близ Диканьки» Микола Васильович Гоголь пише про «дивну» поведінку однієї зі своїх героїнь, пояснюючи її для росіян: «Дівчата Малоросії мають незмірно більше свободи ніж будь-де, і тому не повинно видаватися дивним, що красуня наша без батькового відома приймала в себе гостя…». Звичайно таке пояснення було необхідно, бо це йшло в розріз із догмами «домостроя», за якими мучились у рабстві тодішні російські жінки.
Отож 27 жовтня 2012 року о 12-00 на «Мамаєвій Слободі» вже втретє розпочнеться свято – «День української козачки».
Маємо гонор оголосити, що в рамках святкування відбудеться конкурс дівочої краси «Панночка-козачка 2012».
Організаторами конкурсу виступають: Історичний факультет Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка та Козацьке селище «Мамаєва Слобода».
Звання «Панночка-козачка» виборюватимуть 12 найвродливіших дівчат з історичного факультету КНУ імені Т.Шевченка.
Здавна так велося на нашій козацькій Вкраїні, що козачка має бути не лише гарною, але й спритною та сміливою; хазяйновитою та добре знати традиції рідного народу. Саме за цими критеріями вельми достойне журі обиратиме справжню «Панночку-козачку».
Конкурс пройде за наступним планом:
- Урочисте відкриття
- Представлення журі;
- Поява дівчат у образах “Весна, Літо, Осінь, Зима” та знайомство з конкурсантками;
- Конкурсна програма (перевірка дівчат на сміливість, вправність); Дівчат чекають випробування: стрільба з лука, їзда верхи на коні та інші несподіванки від козаків «Мамаєвої Слободи»;
- Демонстрація сучасного вечірнього вбрання в традиційному українському стилі;
- “Найкращий вареник” – конкурс на перевірку хазяйновитості дівчат;
- Реконструкція дівчатами давніх українських обрядів (танцювальні та співочі композиції);
- Танцювально-розважальний конкурс «Козачка запрошує до танцю» – майстер-клас з традиційних українських танців;
- Оголошення результатів конкурсу та нагородження учасниць.
Панове товариство, згодьтесь, що правдива козачка мусить бути не тільки чарівною але й кмітливою, вправною та відважною, крім того зграбною господинею та чемною панянкою – справжньою захисницею «родового гнізда»!
Тож наші чепурні дівчата, аби здобути звання «Панночка-козачка» мають пройти крізь вогонь, воду та сурми слави.
Конкурс “Панночка-козачка 2012” розпочнеться 27 жовтня 2012 року о 12-30 на ярмарковому майдані козацького селища “Мамаєва Слобода”.
Дрес-код заходу – вишиванка, або елементи українського одягу.
На майдані «Мамаєвої Слободи» будуть виступати фольклорні колективи, а також відбуватиметься ярмарок народних майстрів. В казанах варитиметься козацький куліш та гарбузова каша. Охочі зможуть почастуватись наливками, настоянками та варенухою.
Відбудеться майстер-клас із давніх козацьких забав, ігрищ та танців.
Свою майстерність перед нашими яснолицими дівчатами-козачками та чепурними молодицями продемонструє кращий в Європі кінний козацький каскадерський театр під орудою Наказного отамана Олега Юрчишина.
Між дівчатами-козачками, що в цей час будуть на Слободі буде проведено конкурс на найдовшу косу. Дівчина-переможець, в котрої найдовша коса, отримає нагороду – сюрприз від козацького селища «Мамаєва Слобода». Крім цінного подарунка, дівчину яка переможе в конкурсі на найдовшу косу, буде з почестями провезено на білому коні вулицями козацького селища! Тож запрошуємо дівчат, у котрих коса нижче пояса!
Агов, козачки, гайда до нас на своє свято! До нашого козацького коша! В селище самого «Козака Мамая» – «Мамаєву Слободу»!
Будем пити, співати, танцювати – гарні мислі мати!
