Починаючи з понеділка розпочинається «Жіночий», або ж «Бабський тиждень», який більш відомий в Україні під назвою Колодій (Масниця). У понеділок Колодка родилася, у вівторок Хрестилася, в середу Похрестини…

Відтак 25 та 26 лютого, тобто в суботу та неділю неодружена молодь буде «волочити Колодку» та їсти вареники з сиром, маслом чи сметаною! Саме так святкували Масницю на наших землях ще, напевне, з доби матріархату, коли чоловіки впродовж всього «Бабського тижня» ставали «підкаблучниками», однак не переставали бути гордими чубатими воїнами-козаками!

Початок заходів на ярмарковому майдані «Мамаєвої Слободи» як 25 так і 26 лютого 2017 року о 12–00. Ласкаво запрошуємо!

Благослови, Велика Мати, Колодій справляти, жінок величати!

Тож, що ми будемо святкувати, панове: український «Колодій» чи російську «Масленіцу»? Це, насправді, питання  самоідентифікації …

Якщо ти москаль, то будь ним аж до смерті, тобто їж «бліни», пий «водку», пали опудало «зіми» й за прадавніми традиціями угро-фінських племен московії, влаштовуй її похорони… Не соромся  бути собою, весело «пляши»  під балалайку в сарафанах, кокошниках і лаптях, бо ти москаль і маєш шанувати та берегти звичаї та традиції своїх прадідів!))  Саме так здавна з «водочкой», «бражкой» та «блінами» й відзначали Масляну в московії, оскільки «проводи зіми» у прадідів росіян, це насправді похорони, де поминальною (поховальною) їжею й були  «масковскіє бліни», котрі  здавна були в угро-фінських племен поховальною стравою, яку московити їли  на похоронах та поминках… Цебто ця давня ритуальна страва ніколи не була в московитів «сонечком» яким запрошують весну! Мусимо нагадати, що угро-фінські племена, котрі мали вказані поховальні традиції, займали територію від витоків Волги й аж до гір північного Уралу, принаймні так пишуть притомні російські науковці, яким не байдужа доля культурного спадку північноросійських народів та народностей асимільованих імперією і які зараз в паспортах записані як росіяни!!!

Однак, якщо твої діди й баби були українцями, то будь гоноровим та святкуй Масницю (Колодій) так, як це споконвіку робили на теренах Руси-України наші прапрадіди «чубаті слов‘яни» по обох берегах Дніпра…

Запам‘ятай, українська «Масляна» на відміну від московської має власне ймення і це ім‘я – «Колодій»!

Також затям, що український Колодій (Масниця) не має аналогів у жодного сусіднього з нами народу. Таким чином Колодій є унікальним незапозиченим культурним надбанням, коріння якого губляться напевно ще в добу матріархату!

Інші назви цього давнього дохристиянського свята «чубатих слов‘ян» на  Наддніпрянщині, Поділлі, Волині, Сіверщині та Слобожанщині (Сирний тиждень, Пущеня, Бабський тиждень, Масниця, Масляна), походять від того, що впродовж  всього періоду святкувань дозволялось їсти лише страви з коров’ячого молока (сир, сметана, вершкове масло) та борошна. Ось чому найголовнішою стравою в українців на Масницю й був вареник із сиром, коров‘ячим маслом або сметаною!

Історична довідка:

Ось як пише у 1850 році (167 років тому) український етнограф та громадський діяч Н.А.Маркевич в газеті «Петербуржские ведомости» про Масляну: «В конце февраля приходит Масляница; женщины волочат колодку, т.е. идут по домам  и привязывают парубкам и дивкам небольшую колодку к ноге, в наказание за то, что не вступили в брак в прошлый Мясоед. Эту колодку можна снять не иначе как за некоторый выкуп; на собраные деньги пируют и вместо блинов московских подают вареники со сметаною; на маслянице это главное блюдо».

Варто зазначити для скептиків, що Миколі Маркевичу (1804–1860), як видатному українському громадському діячу та вченому-етнографу, сам  Тарас Шевченко присвятив вірша. Тому його авторитет для серйозних науковців є незаперечним.

Чому ж український «Колодій» має ще й інші назви, котрі пов‘язані з маслом та сиром, а саме Масниця? Тому що, як на московських, так і в українських землях в період перед Великим Постом на народних гуляннях готували страви  із борошна  та «масла», тому назва святкового періоду й має  похідну від цього слова, відповідно  «Масленніца» у московітів і «Масниця чи Масляна» в українців. Однак українці  в силу вроджених стереотипів чомусь не беруть до уваги, що прадіди росіян виготовляли «бліни» з гречаного борошна та смажили їх на рослинній олії, яка у них називається «посное масло», тоді як прадіди українців «маслом»  називали не рослинну олію, а вершкове, тобто виготовлене із коров‘ячого молока й традиційно добавляли це масло до вареників із сиром! Не втримаємось щоб не зазначити, що сир в росіян називається «творог», тому «сиропустной неделі» не може бути за визначенням, адже ця назва тоді звучала б як «творожнопустная неделя». Цей термін вони в нас поцупили, завдяки нашим священикам, котрі служили на московії…

Колодієм же свято української «Масниці»  називається тому, що під час народних гулянь,  неодружені парубки та дівчата, а також їх батьки, які не одружили своїх дітей впродовж року, на покару волочили прив‘язаний до ноги шматок гілки дерева – «Колодку»!

Однак найголовнішим видається те, що українська Масниця (Колодій) відрізнялась від московської «Масляної» не тільки власною назвою, іншою ритуально-обрядовою стравою (вареник із сиром), але й принципово іншим світоглядним підтекстом!  Себто, якщо прапрадіди росіян святкували похорони  та поминки зими, палячи її опудало та їли гречані поминальні «бліни» з «посним маслом», то прадіди українців святкували народження нової родини, шлюбу й любощів та народження нового циклу (кола), відтак «волочили колодку», їли вареники з коров‘ячим сиром, сметаною та вершковим маслом!

Чому ж власне період народних гулянь Колодій (Масниця)  в українських землях ще називали «жіночим»,  або «Бабським тижнем»?  Бо з давніх часів на наших землях жінки-молодиці, заздалегідь домовившись, збиралися в шинку – «щоб поколодкувати!». Тож замовивши в шинкаря вишневої чи сливової наливки, галасливо виголошували одна одній здравиці (тости) та віншували кумасеньок із великою родиною. Все це носило веселий, жартівливий характер. Жваві молодиці, на так званій «жіноцькій судній раді», присуджували  дорослим чоловікам та жінкам  «покарання» за те, що не зуміли одружити у цьому році своїх дітей. Завзяті молодиці з піснями, танцями та жартами, частували всіх варениками з сиром та маслом, «покараним» ще й прив’язували «Колодку» до лівої ноги, а  дівчатам та парубкам, які були перебірливими, бо відмовляли сватам й не одружились до Великого Посту, прив‘язували «Колодку» на ліву руку або до пояса… Веселе жіноцтво робило складчину із принесеного сиру, вареників, масла, яєць, горілки, або наливок. Кожному чоловіку чи парубку, хто на ту пору заходив до шинку, молодиці чіпляли колодку, заздалегідь заготовлену, за що він мав відкупитися поставивши могорич медовухою чи горілкою та затанцювати, або виконати якусь іншу жіночу забаганку.

В українських землях кожен день святкування Колодія (Масляної) мав свої «іменні наклички». В понеділок «колодка народилася», у вівторок «хрестилася», середа – «похрестини», в четвер – «помирала», в п’ятницю її «хоронили», а в суботу «оплакували». В неділю, останній день Масляної, молодь «волочить колодку»! Співи, музики, танці тяглися аж до опівночі. Почастувавшись, жіночий гурт співав: «Чому мені горілочки не пити, коли в мене хорошії діти…».

Для «любителів» відзначати Масляну на московський кшталт, цебто з «блінами-сонечками» повідомляємо, що термін «Колодій» увійшов до українських писемних джерел більш як 400 з лишком років тому, себто в добу славного від віків Войска Запорозького Низового. Однак свято «Колодій» безперечно існувало й до першої писемної згадки про нього. Як вже вказувалось вище, на думку більшості дослідників слов‘янської старовини – «Колодій» не має аналогів у жодного сусіднього із Україною народу, відтак не запозичений ні в кого, а є нашим власним самобутнім предковічним святом, яке безперечно занурене своїм корінням у дохристиянські часи, можливо навіть до матріархату, коли наші прадіди вшановували Велику Богиню Матір – Макош (Матір Коша) – Богиню жіночої долі, шлюбу та плодючості. Велика Богиня Матір, або Цар Мати (Макоша) мала й багато інших імен, які здебільшого не дійшли до нашого часу. Саме тому в святкуваннях Колодія (Масниці) й простежуються елементи глибинних вірувань доби матріархату, коли жінка на наших землях була головною не тільки в господарських питаннях оселі, але й воїном та духовним лідером – жрицею…  Відголосок того «Золотого» для молодиць та дівок періоду й носив назву «Бабський тиждень»! У цю пору весело віншуючи Велику Богиню Матір, українські жінки виробляли з чоловіками все, що хотіли, навіть у воза запрягали та їхали ним до шинку! А ще, українська дівчина сміливо могла засватати будь якого уподобаного парубка і він не мав права їй у тому відмовити… Також молодиці могли змусити парубка одружитись на дівчині, що ненароком завагітніла від нього, аби та не була довіку покриткою… Продовження роду – от що було головним на святі «чубатих слов‘ян», яке від віків називалось «Колодій» на відміну від угро-фінів московитів, де «хоронили зиму» з «блінами». Стає зрозумілим, чому святковою стравою були вареники з сиром, адже «вареник», то молодий місяць, що символізував собою плодюче жіноче «лоно» та дівоцьку цнотливість (незайманість). «Колодка» ж, яка дала назву святу давніх слов‘янських племен Наддніпрянщини, Поділля, Волині та Сіверщини в жартівливій формі уособлювала собою чоловіче начало, цебто прутень (фалос). Ось яку ритуальну пісню в XIX ст.. записала сама Леся Українка!  Вчитайтесь, будь ласка:

Ой упала колодойка з неба, —
Ой чого ж бо нам та й до пані треба?
Ой треба ж нам та й до пані воза,
Ой наша пані, як червона рожа.
Ой упала колодойка з неба, —
Ой чого ж бо нам та й до пані треба?
Ой треба ж нам та й до пані дишля,
Ой наша пані, як червона вишня…

Панове товариство, і де тут «московська весна» з її «сонечком» та блінами? Хіба Ви не розумієте, що мається на увазі під метафорою «… Наша пані, як червона рожа…» і чому треба пані воза і до нього дишло…

Не дарма ж український вареник у поляків називається «Руські піроги». Бо ж пиріг, це від слова «Пирувати» (святкувати). Отже, ритуальна (святкова) страва на наших українських теренах під час Масниці (Колодія) це вареник з сиром, а не угро-фінський «блін». Аби всі українці запам‘ятали, хочемо вкотре повторити: «Колодій» це давнє слов‘янське свято яке несе зовсім іншу ідеологію, відмінну від традицій  «Масленіци» яку відзначають нащадки угро-фінських племен засніженої московії… У нас, українців, йдеться про продовження роду (життя), а у них про поховальний обряд зими. Зима вмерла – її хоронять (спалюють опудало). У нас не тільки різні свята з москалями, але й відмінна ментальність. Ми святкуємо продовження життя, а вони відзначають похорони зими та їдять бліни, як головну страву під час похорон ще до XIX ст.. у північно-східних губерніях московії.

Після Другої світової війни (1939–1945рр) на відбудову зруйнованих міст України вербувалися будівельні бригади виключно із центральних та північних областей Російської Федерації (Твер, Псков, Перм тощо). В числі інших у Києві була створена будівельна організація «Хрещатикбуд», сформована в основному із  північноуральських мешканців, прадіди яких мали угро-фінське коріння, але у паспортах яких значилась  однакова національність – росіянин.

В той же час українцям практично до 1970 року важко було навіть довідку в сільраді отримати, не кажучи вже про паспорт, котрий давав змогу переїхати до міста. Відтак – українські міста поступово зросійщувались. Вихідці з Росії принципово ігнорували й ігнорують автентичне українське свято Колодія (Масниці). На кшталт  пташеняти «кукушкі» (зозулі), яке щойно вилупилось: російське «кукушеня» викидає яйця пташки з рідного гнізда, вивільняючи для себе життєвий простір…

Отож, не дивно, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах Держави широко відзначали і пропагували російську Масляну з млинцями, так звані «Проводи російської зими». Організаторами подібних заходів у незалежній Українській Державі, як не дивно, виступали та виступають відділи культури держадміністрацій. Ніхто з таких працівників жодного разу не згадав про українського  Колодія, наче такого свята ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури відзначали це дійство, що мало виключно самобутній національний характер та колорит.

У святкуванні Колодія, або ж Масниці мало спільного з ідеологією гулянь та ігрищ російської Масляної (проводи зими). Українці не проти того, щоб росіяни гуляли та їли «бліни» так, як їхні прадіди на північно-східному Уралі. Але ми, українці, повинні скинути кандали «рускава міра», зупинивши перелицювання наших звичаїв під «московські», натомість  взятись спільно та відродити традицію святкування Колодія на рідних теренах так, як це й було у наших пращурів – козаків та гречкосіїв. Коли кожен чоловік, як і в добу матріархату, впродовж «Бабського тижня» на Колодія ставав «підкаблучником», але не переставав бути мужнім чубатим воїном-козаком!

Відсвяткуємо Колодій (Масляну) так же ж весело, як це вміли робити наші прабабусі! Гайда всі до нас на «Бабський тиждень»!

Давайте спільно згадаємо добу матріархату, коли кожен воїн-козак впродовж всього «Бабського тижня» на Колодій був «підкаблучником», але не переставав бути мужнім чубатим воїном!

Благослови, Мати, Колодій святкувати!