Українські козаки  2 жовтня 2010 року були оголошені переможцями в «Поєдинку честі» над козаками Всевеликого Війська Донського, однак без моральної підтримки українських жінок-козачок ця перемога була б неможлива. Саме тому, святкування «Дня української козачки» пройде у вигляді квесту під назвою «Черевички для коханої козачки». Початок заходу 30 жовтня 2010 року о 14-00.

Немає, мабуть, благодатнішого матеріалу для роздумів про українсь­кий національний характер, аніж істо­рія Запорозької Січі. Здавна образ українця асоціюється з козацтвом, із сивими традиціями запорозьких вольностей, героїчних звитяг, славних гетьманів, характерників… Цілком природна та увага, якою вже котре століття користується унікальна козацька республіка за Дніпровими по­рогами, її устрій, звичаї,— справді, важко знайти в історії України сто­рінку яскравішу й прикметнішу від тієї, що вписана славним лицарством Війська Запорозького Низового. Однак це було б неможливо без героїчних українських жінок-козачок!

Адже ще від часів літописної княгині Ольги руські жінки мали велику неза­лежність, не втратили її й пізніше в рамках української козацької держави. Такої свободи й рівноправності не знала ні Москва, ні інші європейські монархії, де передусім, за відомими висновками Енгельса, була поневолена жінка. В історії Росії це досі викликає ряд непорозумінь, які випливають із ба­жання встановлення нерозривної «прямої» великодержавної історії від Рюриковичів. Унаслідок цього в один ряд намагаються поставити Ольгу, Анну Ярославну — королеву Франції, інших видатних жінок Давньої Руси-України з бояринею Морозовою, царівною Со­фією та ін. Можна поспівчувати бла­городному пафосу висловлювання академіка Лихачова: «Жінки на Русі (Московії) не були приниженими!», але спроба поширити це твердження на Росію, на жаль, безпідставна. Корінь цієї по­милки полягає в ігноруванні загально­відомого факту, що в Московській державі, яка пішла типовим для того­часного світу шляхом розвитку де­спотії, найпершою жертвою стала жінка, поступово втративши всі права й перетворившись на деталь хатнього інтер’єра. Це ж явище притаманне й усім без винятку європейським державам, де жінка дедалі більше перет­ворювалася на невільницю. В Україні, біля кордонів татарських, справа стояла цілком інакше. Українське жіноцтво не тільки зберігало свої права, але навіть розширювало їх, а суспільний устрій в козацькому краї розвивався демократичним шляхом.

Українська жінка-козачка володіла  значно більшою свободою, ніж будь-де в іншому місті тогочасної Європи.  Правда, обов’язкові для неї закони на Русі були ті ж, що й у Литві: як тут, так і там литовський статут вважався кодексом, з яким треба було узгоджу­вати своє життя; але одна справа за­кон, а інша — звичай. Тут, у місцевос­ті, вздовж сумновідомого татарського «Чорного шляху», тобто повній небезпек, жінці-козачці дуже часто дово­дилося ставати на захист родинного вогнища, на оборону домашнього скарбу… Ось чому при ближчому вив­ченні подій XVI -XVIIІ століття на тодішній Наддніпрянщині, українська жінка-козачка  нерідко власноруч  бралась до зброї.
Тож закута у міцний духовний “панцир” українська жінка-козачка, мимоволі нагадує тих міфічних амазонок, місце поселен­ня яких визначалося істориками між Дніпром і Балтійським морем.

З середини XVI ст. давньоруські вольності для жіноцтва лишаються тільки на українських землях: Мос­ковщина в той час уже утвердилась як сильна деспотія, і одним із перших актів закріпачення народу стало зни­щення жіночої свободи, яка регламентувалась актами «домострою», головним із яких є чинник: «жена, да убоится мужа своего».  В Україні ж жіноча свобода лишалася неторканою ще довгі століття, аж до ліквідації Січі і входження України в Російську імперію.  Поряд із Січчю — форпос­том національної державності й само­бутності — не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українсько­го характеру відігравало жіноцтво. Патріархатна запорозька республіка існувала в нерозривних зв’язках із волостю (центральною Наддніпрянщиною), де без внутрішнього гніту, неспотворено розвивалася жіноча скла­дова самобутньої національної культури. Найвищі чоловічі інтенції — честолюбство, сміливість, звитяжність тощо — зав­жди мали простір для цілковитого вті­лення на Запорожжі, на полях війни із зовнішніми та внутрішніми ворогами, саме тому ніколи не спря­мовуючись на «боротьбу за хатню владу». Таким чином можна умовно сказати, що український козак-воїн був одночасно і “підкаблучником”, адже ж за лицарським кодексом честі потрібно було «змагатися з ворогами на полі раті, а не з жінкою у хаті». За таких обставин українське жіноцтво мало найповнішу свободу самовиявлення як вдома, так і в громадському житті тодішньої України.

У «Вечерах на хуторе близ Диканьки» Микола Васильович Гоголь пише про «дивну» поведінку однієї зі своїх героїнь, пояснюючи її для росіян: «Дівчата Малоросії мають незмірно більше свободи ніж будь-де, і тому не повинно видаватися дивним, що красуня наша без батькового відома приймала в себе гостя…». Звичайно таке пояснення було необхідно, бо це йшло в розріз із догмами «домостроя», за якими мучились у рабстві тодішні російські жінки.

Квест «Черевички для коханої козачки»

Нагорода для пари, яка переможе: Весільний бенкет на 30 осіб в «Шинку – коса над чаркою». (за умови, що пара відгуляє весілля не пізніше свята Водохрещі – 19.01.2011р. У пропозицію включено: бенкет з розрахунку 400 грн. на особу + троїсті музики + перша шлюбна ніч в одній з хат на «Мамаєвій Слободі»)

Нагорода для пари, яка посяде друге місце:  Передноворічний бенкет (Ніч перед Різдвом) на 4 осіб в одній із хат на «Мамаєвій Слободі».

Нагорода для пари, яка посяде третє місце: Романтична передноворічна вечеря  на двох при свічках (Ніч перед Різдвом) в «Шинку – коса над чаркою».

Реєстрація: о 14-00 – реєструються всі неодружені пари.

Відбірковий тур:  
О 14:00 всі бажаючі, котрі зареєструвались, збираються на ярмарковому майдані «Мамаєвої Слободи»; Кожна дівчина отримує по склянці борошна і теплої води для того, щоб замісити прісне тісто й чимдуж швидше виліпити з нього тістечко довільної форми з римською цифрою ІІІ (це так-званий «Орден козацької неслави ІІІ-ступеня») символічна нагорода для козаків Російської Федерації, адже в наступні  роки українські козаки знову будуть викликати росіян на «Двобій честі». Отож, якщо росіяни в наступних 2011 та 2012рр.  будуть боягузливо ігнорувати виклик на двобій, то вже за три роки російське козацтво стане повним кавалером  «Орденів з тіста вищого гатунку – «Козацької неслави », першого, другого  та третього ступенів…
Цього річ (прісне тістечко під назвою  «Орден козацької неслави ІІІ-ступеня»    під час проведення свята «Дня української козачки»  пектиметься в печі однієї  з хат на «Мамаєвій Слободі» й з найближчою оказією разом із раніш виготовленим джурами дерев`яним коником та шабелькою буде  відправлено російським козакам посилкою в штаб Донського козацтва).
Перші 20 дівчат, котрі найшвидше виконали завдання, тобто виліпили тістечко («Орден козацької неслави ІІІ-ступеня»)  діаметром не менше  8 см. реєструються суддями і мають право перейти до наступного етапу.

 Парубки, які зареєструвались разом із дівчатами і в цей час спостерігали за своїми козачками шикуються в шеренгу.
Дівчина­­­­­-козачка, котра перша виліпила тістечко, перша  й обирає собі пару, відповідно всі інші обирають собі пару з шеренги парубків в тій послідовності, в якій були зареєстровані суддями у відбірному турі (парам присвоюються відповідні номери та видається стрічка відповідного кольору, пари без стрічки до наступного етапу не допускаються).

Перший етап:

Дівчина-козачка, відповідно до свого порядкового номера, сідає парубку верхи на спину, їй в руки дається батіг, яким вона маючи три спроби повинна збити зі стовпа, який уособлює собою Донського козака, шапку (збиття шапки з Донського козака означає втрату гідності). Дівчина, яка збиває шапку з першого разу має право стартувати до наступного етапу. Та ж дівчина, яка збила шапку лише з другого разу отримує «покарання» у вигляді того, що парубок везе її  верхи на собі навколо ярмаркового майдану 1 раз, відповідно що та, яка збила батогом шапку з третього разу, парубок відповідно везе її навколо майдану 2 рази, і та, яка не збила шапки жодного разу, їде на своєму парубкові аж 4 кола по майдану (1 коло – 30 метрів). В такій послідовності всі учасники змагань , отримавши завдання,  стартують до наступного етапу. Першими (отримавши стрічку відповідного кольору) стартують ті пари, дівчина з яких збила шапку з першого разу і так далі…

Другий етап:

Пари отримують підказки, де знаходиться «єврей-шинкар», знайшовши його – виконують його завдання. (Пара отримує миску з квасолею та горохом, які необхідно найшвидше  перебрати, відділивши одне від одного). Пара, яка виконала завдання, отримує стрічку відповідного кольору та завдання для наступного етапу. (Без цієї стрічки та стрічок із попередніх етапів пара не може брати участь у наступному етапі).

Третій етап:

Пари отримують підказки, де знайти «турка», який охороняє баштан, знайшовши його, треба відібрати в нього гарбуза та знайти за координатами місце, де знаходиться тимчасова станиця Донських козаків , знайти її та «піднести» українського гарбуза їх Головному Військовому Отаману,тобто «підсунути йому гарбуза». Пари, які виконали це завдання, отримують чергову стрічку відповідного кольору та завдання до наступного етапу. (Без цієї стрічки та стрічок із попередніх етапів пара не може брати участь у наступному етапі).

Четвертий етап:

Пари отримують підказки, де знайти «татарина» , отримують від нього завдання та виконують його. За результатами отримують стрічку відповідного кольору. Та наступне завдання.

П`ятий етап:

Пари, отримавши останню стрічку (таким чином у пари повинно бути п`ять стрічок різних кольорів) мають право пройти «шлях до Мамая», здобути там козацький прапор та чимдуж прибути з цим прапором на збірний пункт українського козацтва до моста на озері Красавиця.

Перші п`ять пар, що прибули до збірного пункту з прапором та всіма стрічками, почергово, відповідно до порядку прибуття  мають право зайти на острів «Кохання» , що посеред озера та витягти з «чарівної скрині» пару чобіток, в якому буде записка про здобутий приз.

Після цього відбудеться урочисте вітання пар-переможців.
Дівчина, котра перша зі своїм парубком здобула прапор на вершині кургана з Мамаєм (тобто пройшла шлях до Мамая) нагороджується титулом “Шляхетної козачки” і їй єдиній надається почесне право проїхатись по “Мамаєвій Слободі” верхи на білому коні.
Ті ж пари, яким пощастило дістати з “чарівної скрині” черевичок із нагородою (один із трьох призів), отримають відповідний сертифікат посвідчений сургучовою печаткою Війська Запорозького Низового.

По закінченню змагань під супровід фольклорного гутру «Рожаниця» розпочнуться українські вечорниці.

Координати для попередньої реєстрації учасників: тел.. 361-98-48; 093-872-48-77; е-mail: mamayevasloboda@gmail.com

«Мамаєва Слобода» – відроджений гонор козацької слави!