Ой, Коляда, Коляда! Ти буваєш, Коляда, напередодні Різдва!
Опубліковано: 10 Кві 2015 12:02

Коляда — бог, який розпочинає Коло Свароже, тобто новий господарський рік; стародавній обряд уславлення богів піснями (колядування) та винагорода за нього; богиня-мати молодого Божича-Сонця.

Славлячи молодого Божича, бог торжества світла, бог перемоги добра над злом приходить у кожну оселю на Свят-вечір.

Коляда — велике свято Різдва (народження) молодого Божича-Сонця — відзначається в час, коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. 24 грудня вшановували також батька всіх богів — Сварога. Обряд колядування досить простий: колядники ходять від хати до хати, співають замовляння і побажання всіляких гараздів кожному дому та збирають пожертви у загальний «міх», які потім усією ватагою споживають.

Фольклор зберіг цікаві архаїчні описи зимового новорічного обряду, пов’язаного з божеством Коляди:

За горою крутою,
За рікою бистрою
Стоять ліса дрімучі,
В тих лісах вогні горять,
Кругом вогнів люди стоять,
Люди стоять, колядують.
Ой, Коляда, Коляда!
Ти буваєш, Коляда,
Напередодні Різдва.

В іншій колядці, записаній О.Афанасьєвим, співається:

Їхала Коляда
В мальованому возочку,
На вороному конику!
Заїхала до Василя у двір.
Василь, Василь! Подаруй Коляду.

«Їхала Коляда» — це Сонце, поворот якого радісно святкують люди. Цей виїзд предки вшановували символічним обрядом, про який згадують Судебник 1627 р.    і царська грамота 1648 р.: на святі Коляди вони «одягали на себе машкари і одежу скоморошу і поміж себе бісовську кобилку водили». На Поділлі під Новий рік на честь богині Коляди також водили по дворах коня, прикрашеного пучками сухих квітів і вівса. А в Синопсисі пов’язане з культом громовика (Перуна). У Галичині на святі Коляди ходили з чучелом вовка, зупинялися перед хатами і виголошували колядки, а також бігали селом з вовчою шкурою (вовк вважався охоронцем від злих духів). Учасники цих обрядодійств наряджалися биками, баранами, козлами, ведмедями, собаками і вовками, а також відьмою і чортом. Найчастіше використовувалися вивернуті кожухи і довга борода із льону. Той, хто уявлявся чортом, натягував на себе щось волохате, обличчя вимазував сажею, до голови прикріплював роги, а в зуби брав гаряче вугілля.

З поворотом Сонця на літо в давнину народилася думка, що мертві води (скуті льодом ріки та озера, снігові хмари) перетворюються у живі, які приносять землі оновлення і силу родючості. Тому на святі Коляди було прийнято здійснювати релігійне обмивання. Цей обряд у християнську епоху був перенесений, за твердженням О.Афанасьєва, на день церковного водосвяття (Водохрещу).

Проти обряду Коляди в кінці XVI ст. особливо завзято виступав український проповідник Іван Вишенський: «Коляди з міст та з сіл ученням виженіть, не хоче-бо Христос, щоб при його різдві диявольські коляди мали місце, але хай їх у прірву занесе».

Про свято Коляди згадує Густинський літопис (1670 р.): «Коляда, йому ж свято препогане буває 24-го. І хоча благодать Христовим Різдвом осіяє нас і ідолів губить, але й досі в пам’яті божевільних диявол живе: на честь цього біса збираються простолюдини напередодні Різдва Христового і співають пісень, в яких і про Різдво Христове згадують, але передусім біса Коляду величають». Етнографічне святкування Коляди пов’язане взагалі з зимовими Святками           (25 грудня — 6 січня), але і в церковному календарі, і в народному відчуваються сліди більш частого його святкування: на Великдень (Паску) і 1 березня.

Відомий дослідник народної творчості «віщун-гуцул» Ю.Федькович так писав про Коляду: «Божеством наших праотец було світле Сонечко. Звали єго Лад, і святкували єму кождого року три великі праздники. Перший праздник святкували тогди, коли сонечко зачинало змогати ея в силу і день рости, то єст при кінци місяця Декемврія, і звали той праздник «Ко-Ладу», с чого походить слово Коляда.  І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали на стів убрані колачі, мід і солодку кутю з маком, на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостилися, а жерці (священики бога Лада) ходили з легінями (парубками) і з образом дикої кози хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні і на нас перейшли і котрим ми поважати повинні, бо так роблять усі чесні народи, аби свою старовіччину не забути».

Цикл різдвяно-новорічних обходів завершувала колективна трапеза молоді, що відбувалася звичайно ввечері на Водохрещу. Цей звичай у різних місцевостях відомий під назвами «розщедрування», «розмеланки», «коляду пити», «розколяда», «латки», «ардан» тощо. До наших днів він побутує на Прикарпатті та Буковині. Для святкової вечірки парубки винаймали велику хату й запрошували музик. На оплату йшли кошти, зібрані під час колядування й щедрування (маланкування). На ці кошти купували горілку, пиво й необхідні продукти.

Після утвердження християнства свято на честь Коляди було приурочене до Різдва Ісуса Христа. У піснях-колядках Господь означає Сонце, Пречиста Діва Марія заступила стародавню Ладу, а св. Петро — Перуна.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

150грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнВимушені переселенці
  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
    Крім організованих груп
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани війни з Росією
    та їхні діти. За наявності посвідчення учасника бойових дій (УБД)

Придбати квитки

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»