Козацьке селище «Мамаєва Слобода» запрошує Вас 7 червня 2014 року на 12-00 на відтворення обряду «Встановлення віхи». «Віху», напередодні свята Трійці, будуть встановлювати дівчата-козачки та козаки «Мамаєвої Слободи». Обряд встановлення «Віхи» відбуватиметься на березі озера Красавиця, з якого бере початок легендарна річка Либідь. 

«Древо життя», або ж по-інакшому «Світове дерево», як спокон-віку вважали наші прадіди у ті дохристиянські часи, росте далеко-далеко посеред Вирію-Раю. За переказами «дерево життя» породило праматір Всесвіту – Ладу, а заразом блакитне небо, смарагдову землю та весь видимий світ, тому воно і називається «Світовим»… На ньому ростуть молодильні плоди, а з під коріння б`ють золоті та срібні джерела. На народних парсунах (картинах) саме біля нього, отого «Дерева життя», котре зображено у вигляді кремезного дуба, навпочіпки (по-турецьки) сидить «Воїн духа», або ж Козак Мамай, стережучи наші українські цінності.

У божественному світлі «Дерева роду», з якого і вийшла перша людина в уявленнях наших прадідів поєднувався живий та неживий світ зі світом Бога Отця. Первовічне дерево виражає золоту присутність життя, вічно живу та світлу триєдність Господа Бога, цебто Трійцю.

Напередодні свята Трійці, по козацьких землях по обидва береги Дніпра, в день із суботи на неділю парубки та дівчата на вигоні чи майданчику встановлювали «Віху» – високу жердину обвиту зіллям, стрічками, квітами. На самий вершечок жердини кріпився хрест, або ж колесо. Навколо неї проводились веселі розваги, гуляння, танці та співи. Тобто «Віха» у наших прадідів уособлювала собою праобраз «Дерева життя», що символізував триєдність всього сущого – Трійцю. Так наші прадіди вшановували Господа Бога та даровану ним благодать у вигляді зеленої рослинності, сонця та всього що є на нашій рідній українській землі.

Молодь робила навколо «Віхи» велике коло з гілок й квітів, танцювала та гуляла там цілу ніч, аж до сходу сонця. Села чи кутки в селі змагались: в кого цього вища «Віха». Веселі парубоцько-дівоцькі громади по-дружньому сперечались між собою і якщо ж комусь вдавалось поцупити «Віху» на інший куток села, то ті хто не встеріг ставили викуп, тобто могорич. Після того «викрадена» «Віха» поверталась на своє місце, а пісні й танці продовжувались…

Слава Україні! І пам`ятаймо, що доки ми зберігаємо наші спадкові  традиції, мову та культуру, доти ми і залишаємось українцями.