Христос Воскрес – Воскресне і козацька Україна!

В суботу 27 квітня 2019 року о 22–00, а саме в ніч перед Великоднем, до початку святочної полуношниці в козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці на «Мамаєвій Слободі» розпочинаються читання Діянь святих Апостолів. Далі, після виходу Хресним ходом священика та прихожан з церкви та стояння біля її західних врат, коли у замкненій церкві вже нікого з людей  немає, янголи виводять Спасителя із гробу, а святі угодники виходять із ікон та цілуються між собою – Христосуються!

У наших прадідів, Запорозьких козаків, в той час, коли в церкві йшла відправа, неподалік на вигоні козаки, котрі не змогли вміститися в церкві – розпалювали багаття, влаштовуючи так звані «гоніння смерті».

«Вогнище під Великдень,то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути» – так пояснювали наші прадіди.

Для цього багаття вважалося за добру прикмету поцупити у жида-шинкаря діжку або колесо від старого воза – «щоб було чим розпалити вогнище». Також для цього вогню різали десь в леваді суху вербу чи деревину дуба – «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». Вогонь у багатті підтримували цілу ніч протягом служби в церкві, та так, щоб вогнище було видно на все селище.

Очищення землі вогнем від усякої нечисті, що відбувалося під час «гоніння смерті» тривало цілу ніч. Дрова підкидали аби вогонь не гаснув, бо «янголи над селом літають». Дійство не припинялось до того часу, поки священник не стане перед царськими вратами обличчам до народу і не скаже: «Христос Воскрес!!!», а люди у відповідь йому: «Воістину Воскрес!!!».

Також у наших прадідів був гарний звичай: «На Великдень, кожен намагався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у церковні дзвони», адже це, за народними віруваннями приносило родині щастя та достаток. Тож всі навипередки намагалися піднятись на дзвінницю і задзвонити у церковні дзвони. Тому дзвони, у Світле Христове Воскресіння нестихаючи лунали над українськими містечками, слободами та селами цілісінький день!

«На Великдень цілий день дзвонять. Хвалять собі, як хто перший, укусивши паски, або свяченого яйця, задзвонить. Проте, молоді парубки, що ближче церкви сидять, перебігаються, аби перший задзвонив. Коли з’їдять обід, приходять до церкви і старі і молоді, бо ж колись на Україні люди дуже гарно вміли на дзвонах видзвонювати – «грати».

Козаки та дівчата-козачки «Мамаєвої Слободи» запрошують всіх долучитися до наших праотцівських традицій: прийти до церкви Покрова Пресвятої Богородиці на всеношну помолитись, посвятити паску та наїдки. Ті, що не помістяться в церкві, зможуть кинути суху дровиняку з «нечистою силою» у  вогнище, взявши посильну участь у «Гоніннях смерті» з української землі…

Всі хто забажає піднімуться на дзвінницю поряд із церквою аби вдарити в «Благовіст» та заграти на інших церковних дзвонах!

Можливо Вам буде цікаво довідатись, що наші прапрапрадіди козаки освячували паску та наїдки з напоями не кошиками, а цілими возами…
Далі наводимо один із описів сучасника:

Скоро Великдень! Ось тут то й проявляється щире українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози на яких привезено їстівне для освячення. Іскристий гумор українців в цей момент проявлявся на рахунок фізіономій смажених поросят та незугарності деяких господинь, що не зуміли як слід допекти пасок. Адже нема господаря, навіть найбіднішого, котрий би до  цього Світлого дня не мав печене порося, ковбасу, паски та принаймні декількох крашених яєць.

А ось Великодній стіл заможного козака чи шляхтича, де господині ретельно притримуються рідної старовини відрізнявся вишуканою різноманітністю наїдків: дві, три навіть чотири велитенських солодких пасок із добірного крупчатого борошна на коров’ячому маслі, яйцях, цукрі та меду; одна чи дві кислих паски; сирна паска, ягня із вершкового масла; пара запечених поросят – одне без начинки, інше – начинене гречкою з печінкою, в зубах у них хрін; двоє запечених ягнят – одне без начинки, друге начинене мигдалем, родзинками з рисом; стегно вудженини (буженина) та стегно вудженини під сіточкою із паперу; кендюх (сальтисон); голова кабана в натуральну його величину з очима з маслин; цибуля зелена; паростки салата зеленого; полумисок пшона, на ньому в сільничці сіль кримка; чималі шматки духм’яного сала з проріззю; декілька видів ковбас: кров’янка, ковбаса проста домашня, ковбаса по-панськи, печінкова та інші; коров’яче масло; сир; сметана; вінки цибулі; все це обкладено фарбованими в синю, жовту, мармурову і найбільше в червону фарбу йяцями; ці яйця були як гусячі так і курячі. Поряд із цими наїдками в штофах та дзбанах стояли декілька сортів горілок та наливок; тут були і перчаківка, і калганівка, і кардамонівка, і кусака, і слив’янка, і малинівка, і горобинівка, тернівка та медовуха.

Ось такі смачні наїдки везли возами на освячення до церкви наші прапрадіди козаки Війська Запорізького Низового у Світле Христове Воскресіння.

P.S. «Мамаєва Слобода» горда з того, що перший козацький храм збудований у новому тисячолітті, а саме наша ставропігійна козацька церква в ім‘я Покрова Пресвятої Богородиці стоїть на широті схід-захід: за координатами – 50,26‘06“ пн. ш. за цими ж координатами по лінії схід-захід 50,26‘06“ пн.ш. на святих київських горах височіє найголовніший собор всього східного Православ‘я – Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври. Згодьтесь, такий промисел Господній є насправді дивовижний і не може бути простим збігом. Адже приблизно на цій же самій лінії, крім столиці чубатих слов‘ян – міста Києва, стоять не менш славні слов‘янські міста. Це зокрема столиця Чехів – Прага (широта 50,70); давня столиця поляків – Краків (широта 50,03); столиця словаків – Братислава (широта 48,08); давній політичний центр на землях літописних білих хорватів – місто Львів (широта 49,50); а також місто, яке розташовано на давніх українських землях літописного племені сіврюків, або ж сувірів – Харків (широта 50,00).

Коли дзвони над козацькою церквою Покрова Пресвятої Богородиці вдарять у «Благовіст» і священик ставши перед Царськими вратами скаже: «Христос Воскрес!!!», то весь так званий “слов‘янський пояс” від міста Праги і до Харкова, по обидва боки від широти 50,26,06, почує цю радісну вість із козацького серця столиці України!

Христос Воскрес – Воскресне і козацька Україна!