Христос Воскрес – Воскресне і козацька Україна!

В суботу 15 квітня 2017 року о 22–00, а саме в ніч перед Великоднем, до початку святочної полуношниці в козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці на «Мамаєвій Слободі» розпочинаються читання Діянь святих Апостолів. Далі, після виходу Хресним ходом священика та прихожан з церкви та стояння біля її західних врат, коли у замкненій церкві вже нікого з людей  немає, янголи виводять Спасителя із гробу, а святі угодники виходять із ікон та цілуються між собою – Христосуються!

У наших пра­ді­дів, Запо­розь­ких коза­ків, в той час, коли в цер­кві йшла від­права, непо­да­лік на вигоні козаки, котрі не змо­гли вмі­сти­тися в цер­кві – роз­па­лю­вали бага­ття, вла­што­ву­ючи так звані «гоні­ння смерті».

«Вогнище під Великдень,то так, як Ісу­сові при­сві­чу­вали, коли Він мав воскре­снути» – так поясню­вали наші пра­діди.

Для цього бага­ття вва­жа­лося за добру при­кмету поцу­пити у жида-шин­каря діжку або колесо від ста­рого воза – «щоб було чим роз­па­лити вогнище». Також для цього вогню різали десь в леваді суху вербу чи дере­вину дуба – «бо в сухому дереві нечи­ста сила хова­є­ться». Вогонь у багатті під­три­му­вали цілу ніч про­тя­гом слу­жби в цер­кві, та так, щоб вогнище було видно на все селище.

Очи­ще­ння землі вогнем від уся­кої нечи­сті, що від­бу­ва­лося під час «гоні­ння смерті» три­вало цілу ніч. Дрова під­ки­дали аби вогонь не гаснув, бо «янголи над селом літа­ють». Дій­ство не при­пи­ня­лось до того часу, поки свя­щен­ник не стане перед цар­ськими вра­тами облич­чам до народу і не скаже: «Хри­стос Воскрес!!!», а люди у від­по­відь йому: «Воі­стину Воскрес!!!».

Також у наших пра­ді­дів був гар­ний зви­чай: «На Велик­день, кожен нама­гався бодай кілька разів сми­кнути за моту­зок і вда­рити у цер­ковні дзвони», адже це, за наро­дними віру­ва­н­нями при­но­сило родині щастя та доста­ток. Тож всі нави­пе­редки нама­га­лися під­ня­тись на дзвін­ницю і задзво­нити у цер­ковні дзвони. Тому дзвони, у Сві­тле Хри­стове Воскре­сі­ння нести­ха­ючи лунали над укра­їн­ськими місте­чками, сло­бо­дами та селами цілі­сінь­кий день!

«На Велик­день цілий день дзво­нять. Хва­лять собі, як хто пер­ший, уку­сивши паски, або свя­че­ного яйця, задзво­нить. Проте, молоді парубки, що ближче цер­кви сидять, пере­бі­га­ю­ться, аби пер­ший задзво­нив. Коли з’їдять обід, при­хо­дять до цер­кви і старі і молоді, бо ж колись на Укра­їні люди дуже гарно вміли на дзво­нах видзво­ню­вати – «грати».

Козаки та дівчата-козачки «Мамаєвої Слободи» запрошують всіх долучитися до наших праотцівських традицій: прийти до церкви Покрова Пресвятої Богородиці на всеношну помолитись, посвятити паску та наїдки. Ті, що не помістяться в церкві, зможуть кинути суху дровиняку з «нечистою силою» у  вогнище, взявши посильну участь у «Гоніннях смерті» з української землі…

Всі хто забажає піднімуться на дзвінницю поряд із церквою аби вдарити в «Благовіст» та заграти на інших церковних дзвонах!

Можливо Вам буде цікаво довід­а­тись, що наші пра­пра­пра­діди козаки освя­чу­вали паску та наїдки з напо­ями не коши­ками, а цілими возами…
Далі наво­димо один із опи­сів суча­сника:

Скоро Велик­день! Ось тут то й про­яв­ля­є­ться щире укра­їн­ське хлі­бо­соль­ство: нав­коло цер­кви сто­ять вози на яких при­ве­зено їстівне для освя­че­ння. Іскри­стий гумор укра­їн­ців в цей момент про­яв­лявся на раху­нок фізіо­но­мій сма­же­них поро­сят та незу­гар­но­сті деяких госпо­динь, що не зуміли як слід допе­кти пасок. Адже нема госпо­даря, навіть най­бі­дні­шого, котрий би до  цього Сві­тлого дня не мав печене порося, ков­басу, паски та при­наймні декіль­кох кра­ше­них яєць.

А ось Вели­ко­дній стіл замо­жного козака чи шля­хтича, де госпо­дині ретельно при­три­му­ю­ться рідної ста­ро­вини від­рі­знявся вишу­ка­ною різно­ма­ні­тні­стю наїд­ків: дві, три навіть чотири вели­тен­ських солод­ких пасок із добір­ного кру­пча­того боро­шна на коров’ячому маслі, яйцях, цукрі та меду; одна чи дві кислих паски; сирна паска, ягня із вер­шко­вого масла; пара запе­че­них поро­сят – одне без начинки, інше – начи­нене гре­чкою з печін­кою, в зубах у них хрін; двоє запе­че­них ягнят – одне без начинки, друге начи­нене мигда­лем, родзин­ками з рисом; сте­гно вудже­нини (буже­нина) та сте­гно вудже­нини під сіто­чкою із паперу; кен­дюх (саль­ти­сон); голова кабана в нату­ральну його вели­чину з очима з маслин; цибуля зелена; парос­тки салата зеле­ного; полу­ми­сок пшона, на ньому в сіль­ни­чці сіль кримка; чималі шма­тки духм’яного сала з про­різзю; декілька видів ков­бас: кров’янка, ков­баса про­ста дома­шня, ков­баса по-пан­ськи, печін­кова та інші; коров’яче масло; сир; сме­тана; вінки цибулі; все це обкла­дено фар­бо­ва­ними в синю, жовту, мар­му­рову і най­більше в чер­вону фарбу йяцями; ці яйця були як гусячі так і курячі. Поряд із цими наїд­ками в што­фах та дзба­нах сто­яли декілька сор­тів горі­лок та нали­вок; тут були і пер­ча­ківка, і кал­га­нівка, і кар­да­мо­нівка, і кусака, і слив’янка, і мали­нівка, і горо­би­нівка, тер­нівка та медо­вуха.

Ось такі смачні наїдки везли возами на освячення до церкви наші прапрадіди козаки Війська Запорізького Низового у Світле Христове Воскресіння.

P.S. «Мама­єва Сло­бода» горда з того, що пер­ший коза­цький храм збу­до­ва­ний у новому тися­чо­літті, а саме наша став­ро­пі­гійна коза­цька цер­ква в ім‘я Покрова Пре­свя­тої Бого­ро­диці сто­їть на широті схід-захід: за коор­ди­на­тами – 50,26‘06“ пн. ш. за цими ж коор­ди­на­тами по лінії схід-захід 50,26‘06“ пн.ш. на свя­тих київ­ських горах висо­чіє най­го­лов­ні­ший собор всього схі­дного Православ‘я – Свято-Успен­ський собор Києво-Печер­ської лаври. Згодь­тесь, такий про­ми­сел Госпо­дній є насправді диво­ви­жний і не може бути про­стим збі­гом. Адже при­бли­зно на цій же самій лінії, крім сто­лиці чуба­тих слов‘ян – міста Києва, сто­ять не менш славні слов‘янські міста. Це зокрема сто­лиця Чехів – Прага (широта 50,70); давня сто­лиця поля­ків – Кра­ків (широта 50,03); сто­лиця сло­ва­ків – Бра­ти­слава (широта 48,08); дав­ній полі­ти­чний центр на зем­лях літо­пи­сних білих хор­ва­тів – місто Львів (широта 49,50); а також місто, яке роз­та­шо­вано на дав­ніх укра­їн­ських зем­лях літо­пи­сного пле­мені сів­рю­ків, або ж суві­рів – Хар­ків (широта 50,00).

Коли дзвони над коза­цькою цер­квою Покрова Пре­свя­тої Бого­ро­диці вда­рять у «Бла­го­віст» і свя­ще­ник ставши перед Цар­ськими вра­тами скаже: «Хри­стос Воскрес!!!», то весь так зва­ний “слов‘янський пояс” від міста Праги і до Хар­кова, по оби­два боки від широти 50,26,06, почує цю раді­сну вість із коза­цького серця сто­лиці Укра­їни!

Христос Воскрес – Воскресне і козацька Україна!